7.4 Кіра

Перші кроки подіумом завжди дуже важкі. Особливо, коли ти виходиш першою. Відповідальність відкривати показ дуже велика.

От і зараз - перші кроки мені було важко зробити. Я звикла до уваги. Але сьогодні ця увага мене дратувала. Увага з боку Макса мене просто збивала з ніг. Його чорні очі змушували все всередині перевертатися, скручуватися і розправлятися знову. Мої ноги мене зовсім не слухали. Тремтіли і підкошувалися. Спина нила від високих підборів та корсету, що стягував мою талію.

Вдих, видих...

Вдих, видих...

Роблю крок на подіум... Ноги тремтять, але я намагаюся впевнено крокувати на зустріч спалахам фотокамер. Добре, що умовою дефіле є стронг-фейс, щоб посмішки моделей не відволікали глядачів від суконь, бо ще і всміхатися у мене зараз сил немає.

Я відчуваю на собі багато чужих поглядів. Хвиля захоплення та похоті затягує мене. Це звичні емоції, що льються від чужих людей на показах. Жінки захоплюються роботою модельєра, захоплюються одягом і його оригінальністю. А чоловіки на одяг не звертають уваги. Вони розглядають тільки моделей. От звідси і хіть.

Але сьогодні я не дуже була настроєна на емпатію. Чужі емоції намагаюся засунути подалі, бо на першому місці були мої відчуття.

Я відчувала його погляд. Мене пожирали його очі. Мої нутрощі просто горіли. Все нятяглося,як струна. Здавалося, якщо я зроблю один невірний крок, то все всередині розірветься на шматочки. Я розірвуся, мій внутрішній вогонь вирветься на свободу і спалить все навколо.

Макс не зводив з мене очей. А я не могла відірвати свої очі від нього. Вся його компанія, мій брат і сестра, стояли якраз перед подіумом. Якби я і хотіла не дивитися на нього - то не змогла б. Але ж я хочу.

Хочу дивитися у його чорні очі і абстрагуватися від чужих емоцій. Навіть від своїх почуттів хочу сховатися. Мені зручніше відчувати його емоції - захват і злість. Макс чомусь злиться... Але на кого? На мене чи що? 

Чи може хлопець злий на себе? Він теж не може розірвати наш зоровий контакт. Навіть віскі він відпиває не відводячи очей від мене.

Але ось кінець подіуму, розвертаюся. Очі Макса тепер за моєю спиною. Я відчуваю, що він проводжає мене поглядом. Печіння між лопатками мені знайоме. Весь тиждень його відчувала...

Ховаюся за кулісами і видихаю. Такого важкого показу у мене ще не було. 

-Кірочко, ти просто шикарна!- підбігає до мене мама.

-Угу, - киваю матері і йду переодягалися, бо в мене ще два виходи.

Другий мій образ - це червона міні- сукня зі шлейфом. Візажист підправляє мій макіяж і ось я вже йду по подіуму.

Музика гримить на весь зал і всі аплодують, коли я йду по доріжці.  Баси треку ніби всередині мене гримлять. Але я впевнено крокую, демонструючи сукню глядачам.

Доходжу до кінця подіуму і роблю точку. Ну от чому чому я глянула на нього? І так відчуваю, що він дивиться на мене. Нащо дивлюся в ці чорні очі? Вони затягують мене у вир...

Макс перший відвів погляд. З полегшенням видихаю і крокую назад, до куліс. Сама б я не змогла це зробити. Господи, та що ж це таке?

Закриваю показ білою пишною сукнею, що схожа на весільну. Класика всіх показів. І мама не змогла їй зрадити.

Мені так важко було йти по подіуму в цій сукні, адже корсет був розшитий перлинами. Сукня була надзвичайно важкою і кожен мій крок був каторгою. Біль у спині став просто нестерпним...

Але я йду. Повільно, в такт музиці пливу по подіуму. Я так втомилася, що хочеться все покинути і втекти звідси... Я готова здатися...

На останніх кроках до точки мої ноги майже відмовляють. Їх ніби відбирає. Я зупиняюся і злякано дивлюся вниз, але не бачу ніг під пишною спідницею сукні... Боже, що це? Невже я тут впаду паралізована і все зіпсую? Зіпсую мамі відкриття її салону, закопаю її мрію та зганьблю свою родину? Ні, ні, ні...

Піднімаю зляканий погляд на Макса. Він ніби відчув моє стурбування, мій страх прочитав в очах і зробив декілька кроків до мене. Але я зупинила його поглядом і ледве помітним кивком голови.

"Не підходь, не треба!" - думаю про себе.

Хлопець завмер прямо перед подіумом і стурбовано дивився на мене. Його скули грали, а очі стали ніби ще темнішими. Прямо, як хижак перед стрибком.

До мене виходять всі моделі, що брали участь у показі. Зал зривається оплесками. Всі із захватом кивають головами, а Кирило зі Стасом навіть свиснули пару разів.

Мама з сяючою посмішкою приєднується до нас і говорить у мікрофон, обіймаючи мене за плечі:

-Вам сподобалося? Тоді маю для Вас приємну новину! Сьогодні Ви побачите не один показ,а два! Рада повідомити, що італійські бренди нижньої білизни Tezenic, Dimonche, Selei,  Mioochi, La Perlas погодилися співпрацювати з нашою "Імперією"! Через декілька хвилин Ви зможете побачити новинки цих брендів на нашому подіумі!

Зал знову аплодує. Я ж весь цей час ворушу пальцями на ногах. Я маю зійти з подіуму сама. Тим паче в мене ще один показ.

Кидаю погляд на Макса. Його очі метають блискавки, а руки стиснуті у кулаки. Він вже повернувся до друзів і Ден щось шептав йому на вухо. А чорноокий дивився на мене.

Швидко відводжу погляд, бо боюся що він прочитає в них мій біль, моє знесилення та паніку. Як я ще вийду на подіум, якщо мої ноги мене не слухають?

Мати після оголошення про показ нижньої білизни вирішує, що з подіуму ми зійдемо вдвох. І це було просто прекрасною ідеєю. Я тримала маму за руку і трошки спиралася на неї. Вже за кулісами вона спитала мене:

-Кіро, тобі що туфлі муляють? Ти в мене так вчепилася...

-Трішки,- бурмочу собі під носа і йду в гримерну, щоб випити дозу ліків від болю. 

Треба випити одразу дві таблетки, щоб ще витримати показ білизни і кінець вечора.

Переодягаюся у комплект чорної мереживної білизни з пеньюаром і ловлю себе на думці -я соромлюся виходити на подіум...

Соромлюся не через білизну, що прикриває дуже мало. І не через те, що мене будуть розглядати. 

Я соромлюся через Макса. Не хочу, щоб він бачив мене в такому вигляді...