7.3 Макс

Яким же було моє розчарування, коли в понеділок на стоянці універу я не побачив червоного авто рудої.

Ми традиційно всі збиралися біля своїх машин. Завдяки Стасу я тепер на колесах і Дену не потрібно зі мною возитися. Він приїхав з Алею. 

Стас припхався в універ з якоюсь блондою, але до нас її не тяг знайомитися. Коли він тальки встиг підчепити дівчину? Де в нього сили взялися після тренування? Маньяк, блін.

Тепер до нашої компанії ще додалися Кирило і Крістіна. Після подій у клубі я по іншому став дивитися на Кустинського. Тому не був проти нашого спілкування. Та і хлопці, судячи зі всього, теж.

-Всім привіт,- привітався Кирило, коли вони з сестрою підійшли до нас. Ми потисли хлопцеві руку, а дівчатка поцілували одна одну в щоку.

-А чому ти нас не цілуєш?- ожив Стас.

Крістіна знітилася і відповіла:

-Я думала, що вам не дуже довподоби така наша італійська звичка. Тому і не цілую.

-А я б не відмовився з ранку отримати потрійний вітальний поцілунок від такої красуні. Настрій би піднявся одразу,- продовжував Стас.

-Ага, і не тільки настрій,- буркнув Ден, що стояв поруч зі мною, насуплений.

-Тебе вже он зранку, схоже, і поцілували,і облизали!- встряла у розмову Аля. - Так що заспокойся,Якушев! Твоя норма на сьогодні виконана.

Дівчина схопила Крістіну під руку і потягла до корпусу.

-Гострий у твоєї сестри язик,- сказав Кирило, дивлячись дівчатам вслід.

-Так. Гострий і довгий,- погодився Ден.

-На Кірку нашу схожа - така ж бойова. Палець в рот не клади, по лікоть відгризе,- продовжував Кирило.

-А де, до речі, Кіра? - вирішив запитати я. Адже на годиннику вже майже восьма, а рудої немає.

-Наша суперзірка зайнята дуже. Допомагає матері з відкриттям салону. Тому на навчання її високість забила,- резюмував відсутність Кіри брат.

-Я читав про це відкриття,- сказав Ден,- ми вже вчора і запрошення отримали.

-І наше сімейство удостоїлося такої честі,- з поклоном пропищав Стас. Блазень і все тут. Але його витівки іноді є корисними і відволікають.

-От і добре, хоч буде з ким заговорити на цій тусі. Бо я вже не надіявся на нормальну компанію,- видихнув Кирило.- А ти,Макс, будеш?

-Буду, батько наполягає. Я такі міроприємства не полюбляю,- говорю Кирилу.

-Я теж не люблю,- відмахується хлопець,- але моделі там будуть- просто ульот! Буде чим зайнятися.

Кирило заграв бровами, а Стас при слові моделі ожив.

-От з цього місця прошу детальніше! - серйозним голосом він звернувся до Кирила.

Ми ж з Деном тільки усміхнулися з нашого кучерявого купідона. Він невиправний.

Всі пари ми з хлопцями провели разом. Кирило виявився нормальним чуваком. Веселим, компанійським та близьким нам по духу. Більше він спілкувпвся зі Стасом, бо вони знайшли спільну мову на грунті дівчат. Під кінець дня Стас навіть запрошував Кирила прийти до нас у команду з баскетболу, але той відмовився, мовляв це не його спорт.

Ми ж з Деном сьогодні були не в духах і не настроєні на спілкування. Мій настрій упав, коли я дізнався, що рудої не буде в універі. Її відсутність ніби якусь порожнечу в мені викликала. Хочеться весь час озиратися, шукати її поглядом. Але толку в цьому не буде, адже її немає поруч.

А от чого Ден такий похмурий- питання. Під час обідньої перерви, коли ми командою сиділи за столом, я вирішую спитати друга про його настрій:

-Що з тобою сьогодні? Ти якийсь сам на свій?

-Не виспався після тренування,- буркнув Ден, ковиряючись у мисці з салатом.

-Дівка всю ніч не давала спати?- встряв у розмову Стас.

-Так,- відказав Ден і його погляд спрямвався до столу, за яким сиділа Аля, Крістіна і Кирило. 

Стасові було достатньо такої відповіді і він зайнявся обідом. Я ж не зрозумів нічого і тільки запитально дивився на Дена. Той лише махнув рукою і відказав:

-Все норм.

Ну норм то й норм. Захоче сам розкаже, що його турбує. Лізти в душу я не буду. У самого в середині чорт знає що відбувається.

Вирішую, що раз я не зміг побачити Кіру в універі, то треба пересіктися з нею в готелі батька. Раз вона допомагає матері із салоном, то і пропадати дівчина має саме там.

Як тільки закінчується остання пара - відразу зриваюся і мчу на стоянку. Стас мене окрикнув, мовляв куди я. Але відмазуюся від друзів банальною фразою: " У мене справи".

Я звісно міг і не чекати закінчення пар, але це викликало б ще більше запитань від хлопців.

Закидаю рюкзак у багажник і мчу до готелю. По дорозі декілька разів приходиться порушувати правила дорожнього руху. 

Я ще нікого так не хотів побачити,як її. Прямо мана якась. Але моє тіло відчайдушно хотіло відчути на собі хоч один її погляд. Я хочу почути хоч одне її слово.

Боже, який же я придурок. Закоханий придурок!

Приїзджаю в готель і одразу помічаю приміщення нового салону. "імперія". Красиво звучить. Проходжу в середину і прямую до невеличкої кав'ярні готелю, що знаходиться на першому поверсі. Звідси мені прекрасно буде видно салон і все що в ньому відбувається.

Зручно вмостившись замовляю каву і чекаю. Чекаю коли у вітринах промайне руда копиця волосся. Але ні через 30 хвилин мого очікування, ні через 45 Кіра так і не з'явилася.

Сиджу вже годину. А рудої не бачу в салоні. Бігають ремонтники і ще якісь дівчата метушаться біля вітрин. А Кіри немає.

Моє терпіння закінчується і я їду додому. Не дочекавшись Кіри мій настрій стає зовсім поганим. Тому декільком водіям на дорозі від мене дістаються гнівні тиради.

Наступного дня Кіра була в універі. Я її помітив зранку, на стоянці. Вона застібала свою туфельку. Ну прямо Попелюшка... Я ж тільки  спостерігав за нею.

Своїм поглядом я пропалював у рудій дірки. Я роздягав її подумки, а потім одягав. Прямо як одержимий я ловив кожен її рух, кожну посмішку рудої.

Кіра ж тільки посилала мені незрозумілі погляди. То злі, то здивовані, то злякані. Невже своєю увагою я її лякаю?

Підійти, загаворити з дівчиною я не наважився. Це, мабуть, перший раз у своєму житті я не знаю що говорити дівчині. В мене немає слів. Правильних слів. Я ж не можу просто підійти і сказати:" Гей, я закохався в тебе, прямо як прищавий підліток, і дуже переживаю, що ти мені не відповіси взаємністю".