7.2 Кіра

От і настав день відкриття маминого дітища!

Про цю подію не писав і не говорив хіба що лінивий чи  німий. Піарники та рекламники постаралися на славу - преса майоріла замітками про відкриття, місто було усипане біг- бордами із моїми фотками і свою присутність на святі підтвердили всі запрошені. Фурор нам забезпечено!

Мама раділа відкриттю немов дитина. Як на мене всі ці рекламні заходи були зайвими.  Але мама стверджувала, що якраз все норм. Так треба для розкрутки салону. Я з нею не сміла сперечатися. 

За підготовкою до свята я зовсім закинула універ. Була на цьому тижні там тільки двічі. Зйомки забирали у мене весь час. На навчання в мене його не вистачало. Та і сил теж. Відсижувати в мене виходило одну, або дві пари. Потім я летіла у справах салону.

Але за ті короткі миті, що я була на навчанні я відчувала погляди...

Ні, не заздрісні погляди та тихі перешіптування  дівчат з універу. І це були не хтиві погляди і свисти в спину від  хлопців із навчального закладу. Такі випади в свою сторону я вже давно пропускаю мимо, не реагую на них. Загартувалася. 

Це були погляди Макса. Це дивне відчуття, коли ти десь на підсвідомому рівні, відчуваєш його. Що ось він дивиться в твою сторону, зупиняє свій погляд на тобі, щось роздивляється, посміхається. 

Ми обмінювалися декілька разів поглядами, але підійти до мене чи заговорити хлопець не смів. Це і не дивно - моя маска неприступної королеви завжди була при мені.

Але я відчувала його присутність. Моє тіло реагувало на його погляди розрядами струму, що проходили по всьому тілу. 

 Дивне печіння між лопаток не покидало мене навіть у маминому салоні, коли я була там у справах. Але ж чорноокого там не було. Це точно!

Це мабуть від втоми і недосипання я так дивно себе почуваю. Таки відкриття забрало не тільки багато грошей із сімейного бюджету, а і наших сил.

Мама так хвилювалася, що останні два дні перед святом кричала і зривалася на всіх. Навіть один раз збиралася відмінити відкриття через те, що занавіски примірочних не достатньо гармоніювали із кольором стін.

Діставалося і мені, бо я була весь час поруч.Та я звикла до такого відношення. Така моя участь -  нелюбої доньки.

В день відкриття всі метушилися, як скажені. Навіть батько приїхав до салону підтримати маму. 

Але попри мамині зриви і маленькі недоліки у оформленні та плануванні свята - все було ідеально.

Гості почали збиратися десь о сьомій вечора. До цього часу ми всі були такі втомлені і замучені, що я дивувалася витримці своєї родини.

Мама і тато  ввічливо, з посмішками зустрічали гостей на червоній доріжці біля входу в готель. По салону носилися офіціанти з шампанським, кухарі не встигали накривати фуршетний стіл, бо кількість гостей була величезною. 

Я, Кіра та Кирило теж змушені були бути у залі. Розважати гостей, так би мовити.

Кирило з цим справлявся на ура, адже жінок на святі було більше, ніж чоловіків. Тому брат був дуже зайнятим. Його посмішок вистачало всім представницям прекрасної статі.

Кріс же тихенько поглядала на двері і мало з ким спілкувалася. Вона не звикла до таких заходів і поводилася скуто. 

Але коли приїхала її подружка Аля зі своїм братом і мамою - сестра звеселіла. Кріс чекала саме подругу і в її присутності стала більше посміхатися і розмовляти. Сумно звісно, що тепер Аля стала для сестри більш важливою, ніж я.  

Хоча хто я така для неї... Ніхто по суті...

Я теж спокійно ходила по салону і віталася з гостями, перевіряла роботу кухні та офіціантів, контролювала закулісся.

Зала салону поступово заповнювалася людьми. Жінки були у гарних вечірніх сукнях, чоловіки у костюмах - ну  прямо віденський бал. Тільки з колонок лунав не вальс, а тиха музика. 

Взагалі мама замовила ді- джея. Але зважаючи на формат нашого міроприємства сети у нього були не всі клубними, а з досить приємною музикою, міксамт класики та сучасного трансу.

В черговий раз перевіряю фуршетний стіл. "Тарталетки закінчуються, треба сказати на кухні..." - думаю про себе. Знову це дивне відчуття печіння з'явилося... Мабуть пора пити пігулку.

Повертаюся і завмираю. Ось причина мого стурбування...

Макс стоїть на вході в салон. Він такий гарний. Високий, широкоплечий. Одягнений у чорний костюм та чорну шовкову сорочку. Не змінює своєму образу, гад.

Поруч з ним  стояла  вже знайома мені Анжела Волкова. Вона одяглася у яскраву червону сукню. Вульгарщина і банальщина - блонда в червоному. 

Супроводжував Анжелу високий, статний чоловік . Це батько Макса. Мужчини схожі між собою, не сплутаєш. У них обох чорні очі.

Ми зустрічаємося з Максом поглядами. Він дивиться на мене так проникливо, що в мене серце  вистрибує із грудей. В його очах так багато захвату, ніжності, щирості. Я не витримую і розриваю наш зоровий контакт. Намагаюся швидко зникнути з поля зору Макса. 

Нащо він тут? Хай би не приходив. Його присутність робить мені тільки гірше. Моє тіло незрозуміло реагує на нього.  Я ж можу підвести матір з показом!

Ні, геть ці думки! Треба абстрагуватися від чорноокого. Він такий гість як і всі. Взагалі про нього не можна зараз думати. Він табу! 

Але його очі так і виринають з пам'яті. Вони переслідують мене і не дають заспокоїтися...

Вже у роздягальні, під голоси інших моделей, що беруть участь у показі на честь відкриття, трошки відволікаюся. Я на роботі. І думки мають бути тільки про роботу. Але це так важко... Хочеться здатися...

І ось починається головна частина вечора. Першим етапомвідкриття є промова мами. З нею вона впоралася на всі дванадцять балів, хоча її хвилювання було видно неозброєним оком. Потім виступали представники італійських брендів вечірнього одягу, що буде продаватися у нашому салоні. Заключна частина - показ суконь.

Але моя мама придумала, як зробити цей показ феєричним. Але про це потім.

Ось лунають перші ноти пісні, під яку мені з дівчатами треба дефілювали по подіуму. Я відкриваю показ шикарною чорною сукнею, що усіяна стразами. Високі підбори, супер мейк, професійна укладка на волоссі - все ніби як завжди. Але ні. Цей раз не такий. Тепер у залі є очі, що невідривно слідкуватимуть за мною і приноситимуть мені дискомфорт.