7.1 Макс

Неділю вирішую провести по домашньому, нічого не роблячи. За останні декілька днів моє життя розвернулося на 180 градусів. Тому краще посиджу вдома і поміркую, що мені робити далі.

 Як мені приборкувати свої почуття до рудої? Як себе поводити? Як дізнатися, чи відчуває Кіра щось до мене? Чи вийде у нас щось чи ні? Чи можливо треба покинути всі спроби зблизитися з нею і придушувати свої почуття,  бажання? Може краще жити як раніше? Не звертати уваги на все?

Від такої кількості думок моя голова розколювалася з самого ранку. Вчора непроста розмова з Деном мене вибила з колії. Потім Соня додала проблем своїм приїздом. А ввечері я ще сам зробив  собі геморой - сидів довго в неті, вишукував інфу про Кіру та її сімейку, переглядав фото рудої.

Тепер моя башка тріщала по швах. Тому після всіх ранкових процедур спускаюся на сніданок і перше , що роблю - прошу у прислуги таблетку знеболювального.

-Голова болить від похмілля?- саркастично питає мене тато, навіть не вітаючись.

-Ні, він вчора був вдома,в спортзалі просидів до вечора. Не в похміллі справа,- відповіла за мене Анжела, широко усміхаючись, - може ти прихворів, Максе?

-Просто голова болить от і все,- відрізаю родичам і випиваю свою рятівницю.

-В тебе нічого не буває просто, - буркнув батько.

Я ж тільки мовчу. В мене немає зараз сил вступати з ним у розмову. Та і бажання теж. Щоб я не робив і не говорив - все одно все не так.

-Олежику, я сьогодні заїду до тебе в готель, - порушує мовчання Анжела,- хочу з тобою дещо обговорити.

-А вдома це зробити ніяк? В мене сьогодні купа ділових справ і переговорів.

Тато не любить, коли Анжела приїздить до нього. Вона йому тільки заважає на роботі. І працівникам його комплексу  прилітає від Енжі ні за що. Любить вона корчити з себе сувору дружину хазяїна.

-Я теж до тебе з діловою розмовою прийду, можеш включити мене у свій список справ,- загадково говорить мачуха.

Знаю я її ділові розмови - канючитиме на чергову операцію або машину нову випросить. Невже батько такий сліпий, що не бачить, як його використовують? Чи він так кохає її, що все пропускає мимо вух і очей? 

Мабуть це і є суть кохання- осліпнути від почуттів і  робити все, про що тебе просять. Намагатися догодити своїй обраниці, чого б це не коштувало, аби тільки бачити її задоволеною, щасливою, з посмішкою...

До речі, я не бачив,як Кіра усміхається. Всі ці оскали на сторінках глянцевих журналів я не рахую. Це не справжня посмішка. Не щира. Хочу побачити її справжню посмішку, почути щирий, дзвінкий сміх...

-Та і до Ані хочу забігти, подивитися як у неї справи з салоном,- продовжує Анжела.

-Це до Кустинської? - перепитує батько, - її чоловік щось не сильно видно вірить у задум дружини відкрити салон вечірнього одягу, тому оренду за приміщення сплатив тільки на півроку. Хоча домовленість була на рік.

Отже, хтось із родини Кіри відкриває салон одягу у батьковому готелі. Шляхом не хитрих розумових операцій розумію, що це її мати затіяла. От і прекрасно! Кіра не зможе бути осторонь цієї модної події і буде поруч з матір'ю. А я буду поруч з нею. 

Щось давно я не навідувався до батька в готель, сьогодні треба заїхати туди на каву...

 Серце  робить кульбіт у грудях від думки, що сьогодні я можу знову побачити руду.

-Цей салон буде прекрасним, там такі кошти вкладено, що по іншому не може бути, - вторить Анжела.

-Гроші не головне, головне клієнти,- втручаюся у розмову.

Батько здивовано глянув на мене. А що, я таки щось чую на лекціях.

-Клієнти будуть. Я от одна із них. Сподіваюся, що для мене Анічка зробить систему скидок, як для її  подруги та дружини орендодавця, - розсміялася мачуха.

-Сподіваюся,- буркнув тато і піднявшись зі стільця пішов у кабінет.

Мабуть буде підраховувати, скільки йому обходитиметься шопінг Анжели в цьому салоні.

-А що ти будеш сьогодні робити? - питає мене мачуха. 

-Трубити,- гарчу їй у відповідь і не доївши свій сніданок покидаю їдальню.

Дістала! Намагається грати роль турботливої матусі. Але вона завсім не така. Брехливе, лицемірне стерво ця Анжела. Ненавиджу її!

Але побути вдома чи завітати до готелю, щоб ненароком пересіктися з Кірою, в мене вийшло. Борисович прислав нам у чат команди повідомлення, що сьогодні тренування. Через два тижні у нас перша гра і ми маємо бути у формі.

Швидко збираюся і лечу на тренування. Це найкращий спосіб про все забути і відволіктися. Може це і на краще.

Прилітаю одним із перших до спортзалу і поки команда зібралася вже встигаю поганяти м'яча по баскетбольному полю, розім'ятися.

Вітаюся зі своїми хлопцями.  Ден тихенько питає мене: "Ти як?". Лише він знає мій діагноз, психолог чортів.

-Дивно,- відповідаю другу і замовкаю, бо до зали заходить Борисович.  Починається тренування.

Ганяє нас тренер до сьомого поту. Ми гасали по залу аж 6 годин. Вочевидь, що цей рік важливий для тренера не  менше, ніж для нас з хлопцями.

Додому потрапляю ввечері змореним, але задоволеним. Шкода тільки, що до готелю я так і не потрапив. Не побачив її сьогодні. 

На мою велику прикрість я встиг на сімейну вечерю. Тому був змушений сідати за стіл разом з батьком і його дружиною. Добре, хоч душ встиг прийняти, бо чергової повчальної тиради від батька не уник би.

Анжела щось активно друкувала в телефоні, батько займався вечерею. Дружна родина, нічого не скажеш. Спілкування у нас на максимумі...

-До речі, хлопчики,- розтулила рота мачуха,- нам прислали запрошення на відкриття салону вечірньої моди "Імперія"!

Вона говорила це з таким пафосом, що я аж скривилася.

-Щось не так?- спитав батько, побачивши мою реакцію.

-Сподіваюся запрошення тільки для вас? - питаю Анжелу.- Я в таких заходах участі не беру.

-На чотирьох запрошення,- сяє мачуха, - можеш запросити когось піти з тобою.

-Та ні,я й сам не піду,- відрізаю.

-Підеш,- сказав батько.- Треба вливатися в світ бізнесу. Вилізеш нарешті на люди і поспілкуєшся з нормальними людьми, а не зі всякою шваллю та проститутками. Твоя присутність не обговорюється!