7. Кіра

День відкриття маминого салону наближався до нашої родини семимильними кроками. 

У суботу за вечерею мама оголосила нам цю новину, а вже у неділю зранку ми всією родиною стояли у приміщенні салону. Навіть тато і Кирило були з нами.

Салон "Імперія" ( так пафосно його охрестила моя маман) знаходився на першому поверсі крутого, елітного готелю в центрі міста. Розташування має позитивно впливати на потік клієнтів- запевняли нас рекламними і піарники салону.

Саме приміщення було великим. Тут є і місце для манекенів в сукнях, і примірочні, і міні- подіум з безліччю дзеркал, і зона очікування, і примірочні. І взагалі мама продумала все до дрібниць. Видно, що вона виношувала цю ідею довго і готувалася до її реалізації досить ретельно.

На мій погляд відкривати салон уже через тиждень ранувато. Але дивлячись на те з якою швидкість носяться ремонтники, завершуючи деталі декору, та як швидко бігають всі працівники салону- все можливо.

-Ну як вам?- питає нас мама, після завершення екскурсії по приміщенню майбутньої "Імперії".

-Не занадто пафосно, кохана?- запитує батько. Я розумію, що йому дітище мами не дуже зайшло.

-Ні! Якраз все в міру. Ще є деякі недоліки, але ми їх швидко виправимо.

Мама широко посміхалася. Але я знаю цю посмішку- ще одне зауваження і вона вибухне хвилею обурення. У них з Кирилом однакові характери.

-Все чудово,мамо!- поспішаю розрядити обстановку. - Можеш розраховувати на нашу допомогу і підтримку.

-Ма, все просто шикарно! - вторить мені Кріс.

-Підтримую кожне слово, - буркнув брат, адже він був зайнятий не розгляданням салону, а підморгуванням  працівницям самого салону.

-Дякую, мої хороші. Ви навіть не уявляєте, як мені важлива ваша підтримка. 

Мама обняла тата і поцілувала його в щоку. Цікаво, вони насправді кохають один одного чи це теж фарс. Спектакль для нас і навколишніх?

-Вітаю,Анно! - почули ми за нашими спинами жіночий  голос.

Обертаюся і бачу перед собою платинову блондинку з широкою посмішкою. Видно, що цю жінку не раз зачепили скальпелі пластичних хірургів та ін'єкції краси. Вона гарно виглядала,але занадто штучно. Жінка щиро посміхалася до мами і розглядала нас усіх.

-Пані Волкова!- вскрикнула мама і підійшла до жінки, поцілувала її в щоку і повернулася до нас.- Дозвольте вас познайомити з дружиною власника цього готельно-ресторанного комплексу. Це Анжела Волкова!

Волкова... Така знайоме прізвище... Точно, у Макса таке ж... Але це не може бути його мати? Вона занадто молода... 

-Анно, ми ж домовлялися без офіціозу- просто Анжела! Бо коли мене кличуть пані я думаю, що вся моя робота над собою провальна, - спробувала пожартувати блондинка.

-Вибач,Анжело, - посміхаючись відповіла маман.- Я просто неймовірно хвилююся перед відкриттям.

-Не хвилюйся, люба. Все буде добре. Он яка в тебе група підтримки. До речі, познайомиш?

Жінка обвела наше сімейство поглядом і затримала його на Кирилові. Все ясно- це чергова мисливця на багатих чоловіків. Пані,блін...

-Ой, де мої манери,- вигукує мама.- Знайомся, це моя сім'я. Чоловік Олександр, старший син Кирило і дві донечки - Кіра та Крістіна.

Мама нас назвала,а ми тільки ввічливо віталися та посміхалися до Анжела. Від італійської звички цілувати людину при знайомстві втрималися всі. Тільки от тато поцілував Анжелі руку. Все згідно етикету.

-Приємно познайомитися. У вас схоже дружня родина. Така підтримка - багато вартує. Наш з Олегом син взагалі відірвався від сім'ї. Одні туси і дівчата в голові.

Жінка награно зітхнула, намагаючись грати роль порядної, люблячої матері. Але я відчувала фальш в кожному її слові. Неприємна вона мені. Ох, яка неприємна жінка...

-Кірюшо, ти маєш знати сина Анжели і Олега. Ви ж навчаєтеся в одному ВУЗі. Макс Волков, знаєш? - звернулася мама до брата.

От чорт! І тут чорноокий мене дістав. Не може ж світ бути настільки тісним. Місто таке велике, а він і тепер ще і його родина весь час поруч...

-Та мав честь познайомитися з Максом, - відповів брат,- нормальний хлопець.

-Це тільки так здається,- махнула рукою Анжела,- він у нас гультяй, забіяка, агресивний псих і бабій. Недавно ось автівку свою розбив, п'яним на перегонах літав. Одна морока нам з ним...

Так от ти який , Макс... Думки про Волкова почали роїтися в моїй голові як бджоли. Невже він і справді такий,як говорить Анжела?

-Ну добре, піду я. Не буду заважати,- промурчала Анжела, змінюючи томним поглядом мого брата. Не це так огидно дивитися, що Кріс аж очі закотила від поведінки блонди.

-Бувай,- сказала мама подрузі і чмокнула її. - Чекайте запрошення на відкриття.

-З нетерпінням чекаю,- відповіла Анжела і пішла.

Мама помахала наостанок жінці і повернулася до нас.

-Не дуже приємна особа,але вона дружина власника готелю і маю бути з нею ввічливою. Зв'язки , розумієте...

Мама розвела руками і якось ніяково всміхнулася, глянувши на тата. В його присутності вона ставала ширішою і добрішою, менше блазнювала і корчила з себе біг- боса. Мабуть, вона дійсно кохає його. 

-Добре, мені вже час їхати,- сказав тато. - Когось підвезти?

-Я сам доберуся, - буркнув брат і поцілувавши маму пішов.

Він ще був ображеним на батька за вчорашній інцидент, що відбувся за вечерею.

-Я побуду тут, з дівчатами. Може зможу чимось допомогти,- сказала Кріс і бняла маму.

Я ж мовчки стояла. Мене навіть питати не треба, я буду тут і робитиму все, що скаже мама.

-Тоді всім па-па, - сказав тато і поцілувавши нас усіх, поїхав по своїх справах.

Ми ж залашилися в салоні і пробули там аж до пізнього вечора. Робота була знайдена для всіх.

Ввечері втома мене просто валила з ніг. Навіть три таблетки, які я випила на протязі дня, мене не врятували від болю в спині. Тому перетравлювати все, що я почула про Волкова сьогодні в мене просто не було ні часу, ні сили.

" Завтра, все буде завтра..." - з такою думкою я засинаю...