6.5 Макс

Заходжу в салон тітки Жені і поглядом шукаю Кіру. Але її ніде не було видно. 

В салоні багато людей, всі метушаться. Але це не покупці. Видно,що сьогодні салон закритий для простих відвідувачів. Мене ж це не стосується. Я сміливо крокую по залу, боковим зором намагаюся впіймати знайомий силует.

-Максику,а що ти тут робиш?- підійшла до мене тітка Женя.

Ми обнялися. Після смерті матері саме вона стала мені найближчою людиною. Шкода, що не батько...

-У нас з Деном тут зустріч. Та і придбати дещо треба,- загадково говорю тітці.

-Дениска вже тут, у моєму кабінеті. Подарунок дівчині хочеш купити?- підморгнула мені мама Дена.

-Та так...- зам'явся я. Назвати Соню своєю дівчиною в мене просто не повертається язик.

-А що у вас тут сьогодні відбувається?- переводжу тему, щоб тітка Женя нічого не розпитувала.

Я знаю її пісню- пора закохатися, завести серйозні відносини і створити сім'ю. Та і про внуків почне торочити. Ці розмови стосуються і мене, і Дена однаково. А реакція на ці пісні у нас негативна. 

-Запускаю нову лінію прикрас. Це так хвилююче! Треба створити хорошу піар-компанію. Але мені таки вдалося знайти хороших піарників і відхопити найкращу модель для реклами. От, знімаємо сьогодні нові рекламні ролики, фото для банерів та каталогу...

Тьотя Женя з посмішкою розказувала про свою роботу. Це для неї віддушина,яку вона знайшла після смерті чоловіка.

-Ясно,- говорю до Жені. - Ну я піду. Ден у Вашому кабінеті,правильно?

-Так- так. Я  попрошу, щоб дівчата принесли тобі прикраси у кабінет. Підбереш, що тобі сподобається,- підморгує мені жінка.

-Дякую,-цілую тьотю Женю в щоку і йду.

По дорозі до кабінету зустрічаю жінку. Саме ту, що говорила з Кірою. Ця мадам пробігла повз мене дуже швидко і сховалася за дверима якоїсь кімнати.

Зупиняюся і прислухаюся до того, що відбувається у імпровізованій гримерній.

Жіночка говорила з кимось,але з ким я не зрозумів. Підходжу ближче і чую: 

-Добре, чудова новина.

Це був голос Кіри. Тихий, спокійний, обезсилений, без емоцій. 

Вона вийшла з гримерки і ми зіткнулися обличчя в обличчя. Руда виглядала просто неперевершено. Я не міг відірвати від неї очей. Розглядав її. 

-Привіт,- тихо говорю до неї. Мені здається,якщо я заговорю голосніше, то вона втече. Чи розвіється, як мана якась.

-Привіт,а що ти тут робиш? - питає Кіра.

-Приїхав до Дена. У нас тут зустріч,- так же тихо і спокійно говорю їй. 

В мене виникло непереборне бажання поцілувати дівчину. Вчора,у клубі, я цього не зробив. Маю зробити зараз.

-Я не про це. Що ти робиш під дверима моєї гримерної?- перепитує руда. 

Але я вже не чув цього питання. Мій погляд блукав по її обличчю. Я вивчав Кіру. Зараз вона була такою близькою, такою відкритою для мене. 

-Кіро, з тобою все добре? - беру дівчину за руку. Вона в неї тепла. У Соні ж руки завжди холодні.

Тримаю її руку у своїй долоні,а серце вистрибує із грудей. Дивлюся в її очі. Я хвилююся за неї. Вона така втомлена і знесилена, що мені її жаль. Жаль цю загнану лань. 

Але дівчина на очах міняється. Її погляд став холодним. Вона дивилася не мене з призирливістю, ніби жабу взяла в руки.

-А хто ти такий,що я маю перед тобою звітувати!- гарчить руда. Вона висмикує свою руку з моєї долоні. Від цього її жесту я відчув порожнечу якусь...

Нічого не розумію, що не так я зробив? Чи сказав?

-Кіро,я...- починаю говорити,але дівчина мене обриває на півслові.

-У мене все добре! Краще всіх!- відрізає руда і йде.

-Кіро...- шепочу, але вона не озираючись прямує в зал.

Я дивлюся їй вслід і нічого не розумію. Запускаю руки у волосся і притуляюся головою до холодної стіни. Я зараз вибухну від емоцій!

Біжу до Дена у кабінет. Треба випити і негайно!

Друг сидить у материному кабінеті і клацає в телефоні. Я заходжу і плюхаюся на диван.

-Налий випити,- прошу Дена.

-Що? Ти ж за кермом уже. Яка випивка? Давно проблеми були?

От ненавиджу його за цю правильність. А може він і правий. Випивка мені не допоможе розібратися в собі. Не допоможе з Кірою.

-І взагалі,що сталося?- продовжує допит друг.

Я не витримую і вивалюю все на Дена. Розказую про Кіру, про мою реакцію на неї, про свої почуття. Не можу тримати це у собі. Нехай хтось зі сторони скаже ,що це зі мною. Як мені поводитися тепер. Може я зійшов з глузду?

Ден слухав мене уважно і не перебивав. Лиш інколи хмурив брови.

Я розлігся на дивані і дивлячись у стелю чекав вердикту друга. Зараз він скаже,що я божевільний і все встане на свої місця.

Але друг не поспішав з висновками. Ден довго мовчав після моєї сповіді. Потім встав з-за столу, підійшов до бару і налив нам обом віскача. Він вручив мені випивку, сів біля мене і сказав:

-Ну що я можу сказати Вам, пацієнт? Ви конкретно запали на дівчину,або може навіть закохалися по самі вуха у пані Кустинську.

-Що?- давлюся віскі і витріщаюся на Дена. Він навіть материні окуляри вдів, щоб бути на психолога схожим.

-Про це свідчать всі симптоми. І я як лікар,не можу поставити іншого діагнозу,- продовжує друг і відпиває зі склянки.

Я плюхаюся знову на диван і мовчу. Ден мовчить зі мною.

-І що мені тепер робити? Я ніколи не був у ролі закоханого дурня. Як себе поводити не знаю. Я навіть симпатії раніше ніж до кого не відчував,а тут...

Запускаю руки у волосся і закриваю очі. Оце я влип!

-Тут я тобі поради не дам. Я сам не знаю, що таке кохати і як з цим бути. Тому викручуйся сам. А за сеанс психотерапії з тебе 500 баксів,- насміхається з мене друг.

Ми відпиваємо по ковтку віскі. Стукіт у двері не дав нам договорити. У кабінет заходить дівчина, що принесла прикраси на вибір.

-Що це? - перебирає брязкальця Ден.- Вирішив купити Кіру цяцьками? 

-Та ні. Я думав Соні щось придбати і таким чином вибачитися за вчорашнє,у клубі, - пояснюю другу.

-Знаєш, - міркує Ден,- якщо хочеш зачепити Кіру, то зв'язок із Сонею тобі на користь не піде. Тут щось одне треба вибрати- або одна,або інша. З обома паралельно крутити не вийде.