4.4 Кіра

Дівчата поїхали, а я піднялася до себе. Обезсилено впала на ліжко і скільки я так пролежала-незнаю. 

Сьогодні був божевільний день. Із самого ранку він не задався. Оця ранкова гімнастика і пробіжка задали божевільний темп, а потім його підхопив той кучерявий клоун із університету. Добила мене мама своєю поведінкою. І чому вона не відпустила мене з Крістіною у клуб? Що це за справи у мене завтра з самого рання?

Зі мною ніхто не радиться,а тільки ставлять мене перед фактом. Я не маю права голосу в будь якій справі. Все завжди вирішувалося за мене. Раніше я думала, що так має бути і це вияв батьківської любові. Батьки завжди знають, що краще для дитини.

Але згодом я зрозуміла що така поведінка батьків, матері зокрема, пов'язана не з любов'ю, а зовсім з іншими почуттями.

Відчуваю, що непрохана сльоза котиться по щоці. Але від нової істерики мене рятує телефонний дзвінок.

-Бьянко, я думала ти забула про мене,- з полегшенням видихнула , коли побачила ім'я подруги на екрані.

-Та про тебе забудеш,- затараторила Бьянка італійською.- Короче, я домовилася про ще одну баночку пігулок, але лікар сказав, що це останній раз. Довелося йому приплатити і пігулки дорожчі стали майже вполовину ...

-Я поверну тобі все до копійки,Бі,-почала виправдовуватися я.

-Справа не в грошах, моя зірко. Коли ти розкажеш про свої проблеми із спиною? Глушити таблетки жменями-не вихід.

-Знаю... Але ж і ти знаєш всі нюанси моїх відносин з батьками-їм сказати я не можу...

-Ну скажи брату, Крістіні! Вони мають знати і допомогти тобі!-Бьянка почала свою стару пісню.

Але я чітко вирішила, що мої рідні не дізнаються про мої проблеми із спиною, я не хочу бути нікому зобов'язаною, не хочу бути чемоданом без ручки,який і кинути жаль,але і користуватися ним вже ніяк. Якщо італійський лікар більше мені не допомагатиме,то шукатиму вихід тут.

-Бьянко, ми вже говорили про це не раз-скажу,але треба вибрати момент...

-І коли він буде? Коли тебе паралізує? Або коли ти взагалі зіграєш у ящик?!-Бі перейшла на ультразвук,отже вона розсердилася і зараз на мене поллється добірна італійська лайка.

-Скоро,я скоро розкажу,обіцяю. Не сердся на мене,-намагаюся заспокоїти свою темпераментну подругу.

-Ну добре,я повірю тобі. Знову! -видихнула Бі.-Розкажи мені ,як ти там?

-Нормально, вже два дні працюю. Вчора зйомка для місцевого журналу, сьогодні знімали відео та фото колекції взуття... Все як завжди. 

-А універ?

-А що універ? Я там майже не була за ці два дні. А Кріс з Кирилом вчаться. Крістіна навіть подругою обзавелася, сьогодні з нею в клуб пішла.

-Ого! Малеча робить успіхи. Бери з неї приклад,ато он яка красуня в дівках сидить. Треба і тобі було з нею йти, підчепити когось- змовницьким тоном мовила подруга.

-В мене завтра багато роботи, не до клубів мені- видихнула я. Відчуття тривоги знову зашевелилося у мені.

 Може розказати Бьянці про чорноокого? Про його погляди,що я так відчуваю? Про його очі? 

Ні, краще промовчу,бо це розмов буде ще на півночі. А я вже хочу спати. Хочу щоб цей день закінчився якнайшвидше.

-В тебе все як завжди -одна робота в голові! А жити треба!-підсумувала Бьянка.- От я зараз збираюся відірвати собі такий смаглявий кусень життя, що аж уххх...

Зрозуміло, що подруга говорить про хлопця. Вона невиправна.

-Ну тоді біжи до свого кусня життя, ато ще його хтось вкраде,-відпустила я подругу. - Напишеш мені, коли відправиш пігулки.Chао, ma bella.

-Chao!-почула я прощання від подруги.

Відключившись я пішла в душ. Хочеться змити з себе бруд сьогоднішнього дня. Струмені води освіжили трішки думки,але не тіло. Я розсипалася на шматочки. Від підборів та дікількох годин зйомки боліло все тіло. І спина. Дістаю пігулки і випиваю одну. 

Дивлюся на себе в дзеркало і бачу звичайну дівчину - замучену, з синяками під очима, худорляву і без блиску в очах. Мої очі потухли. В них не відображається нічого...

Я так втомилася,я хочу здатися...

Чую телефонний дзвінок. Хто це так пізно телефонує? Може Бьянка забула щось сказати?

В кімнаті знаходжу телефон і бачу дзвінок від Кріс.

-Так Кріс!-стурбовано відповідаю я.

-Кіро,Кіро!- кричала крізь музику сестра.- Приїдь в клуб! Тут зараз Кирила побьють,я незнаю що робити, це через мене і...- сльози не дали договорити сестрі, бо вона розплакалася прямо у трубку.

-Що за клуб?-сталевим голосом спитала я. Відчувала ж, що цей похід у клуб не обіцяє нічого хорошого -от і маємо.

-По...привид-вимовила сестра крізь сльози.

Відключаюся і швидко одягаю спортивне коротке плаття, кросівки, скручую гульку на голові і вилітаю з будинку. Мені зараз байдуже як я виглядаю, байдуже, що хтось мене побачить без косметики. Головне пошвидше доїхати до клубу... А там я вже відірвуся! Сьогодні отримають всі!!!