3. 5 Кіра

По дорозі до університету Кріс розказувала мені про свій перший день в універі, про новоспечену подружку Алю та про те, що не так уже тут і погано.

Я ж була абсолютно не згодна з сестрою. Мені подобалася сонячна Італія. І нехай зараз моє життя тут не таке насичене,як в Італії і модельної роботи в рази менше-я не в захваті від нашого нового місця проживання. Ні,я сумую не за роботою і постійною біганиною по різних заходах-сумую за знайомими і друзями, за Бьянкою і трішки за життям,яке було до того,як я дізналася правду...

Всі ці думки викликали сльози на моїх очах. Щось я розклеїлася сьогодні зовсім! Треба триматися, бо ранкові старання над макіяжем зійдуть на нівець. 

Та і перед сестрою не хочу показувати свою слабкість. Я для неї ж є прикладом сильної, незалежної дівчини. Нехай я такою і буду в її очах.

Заїзджаючи на стоянку я одразу відмітила, що Волков зі своїми друзями теж уже приїхав. Знову тусуються всі на стоянці.

Хвилювання почало наростати всередині мене, що аж шлунок почало зводити. Але чому я так хвилююся? Кого я боюся? Навпаки мене тут всі бояться. Заздрять і бояться. Он Аля в моїй присутності і говорити,мабуть, побоїться після нашого вчорашнього знайомства.

Кріс швиденько вискочила з машини і активно махала своїй подрузі, що стояла поруч з трійкою красунчиків.

-Я підійду до Алі,привітаюся до неї, та її друзів. Ти зі мною?-спитала Кріс, з надією поглядаючи на мене.

Видно, що сестричка хвилювалася на новому місці, хоч і завела собі подругу та запевняла мене про те, що їй тут все подобається.

-Ні, сонечко. Я не йтиму з тобою. Боюся Аля не настроєна спілкуватися зі мною. Та і її друзі мені мало імпонують, тому ти сама йди. Я вже піду в корпус. Вuona giornata, sorella!-поцілувала я сестру в щоку і рушила до корпусу.

Треба ж їй вчитися налагоджувати зв'язки з людьми, заводити знайомства. Не буду лізти в її життя,але тихо спостерігатиму за нею. Брату до Кріс діла мало. Він навіть сьогодні зранку не удостоїв нас своєю увагою. Чи він хоч вдома ночував?

За своїми роздумами я незчулася,як мені перегородив дорогу високий кучерявий хлопець, що посміхався мені на всі свої 32 зуби. 

Стас "Купідон" Якушев. Я його впізнала, бо напередодні вивчила його інста-сторінку. Хлопчина був кучерявим блондином з блакитними очима. Підкачаний,спортивний,стильно одягнений. Типовий мажорчик, який звик отримувати все і зразу.

-Ну!?- вирвалося у мене в сторону хлопця.

Я вклала у свій погляд весь холод і зверхність,на які була тільки здатна. Але це  до біса виявилося складно. Всередині в мене вирувала пожежа від хвилювання, що наростало з кожним кроком. Десь між лопатками з'явилося відчуття печіння. І це відчуття зовсім не пов'язано з моєю хворою спиною. Це пов'язано з чорнооким-я знаю, що зараз він дивиться на мене,пропалюючи наскрізь у моїй спині дірку.

-Доброго ранку, красуне. Я знаю, що ти новенька у нас і хочу запропонувати тобі допомогу. Можу виконувати роль твого персонального гіда нашим навчальним закладом та містом теж. З твоєю красою,звісно, наші пам'ятки культури і архітектури не зрівняти,але...

Я не дала цьому Купідону договорити. Навіщо мені слухати ці тупі підкати?  Тільки час витрачати на впусту. Махнувши на хлопця рукою,мовляв "заткнися і відчепися" я обійшла його і рушила до корпусу. 

Важкий погляд чорноокого я відчувала на собі,аж поки не зайшла у будівлю. А печіння між лопатками переслідувало мене весь день. Начебто на тілі дійсно залишилися опіки від його чорних очей.

Добре, що в університеті мені довелося бути не довго. Після першої пари зателефонувала мама і попередила, що сьогодні я маю зніматися у відеороликах для бренду взуття. Це довгий процес, тому приїхати я маю якомога раніше.

Тому я не чекала початку другої пари і одразу поїхала на знімальний майданчик. Після 20-ї пари взуття я знову почала відчувати втому і біль у спині. Справжній біль. Відпросившись на хвилину в туалет я випила пігулку і побачила на телефоні повідомлення від сестри: " Сьогодні йду з Алею у клуб. Зателефонуй як зможеш-потрібна буде твоя допомога)))"