3.2 Кіра

Мій ранок почався з чергового знущання від мами. Вона чомусь вирішила, що я погладшала і мені конче необхідно схуднути. Ну і кращого засобу для схуднення вона не знайшла,як ранкова гімнастика і пробіжка. А гімнастика не просто, ще і з тренером! 

За що мені все це! Я і так останнім часом розвалююся на шматочки, як морально, так і фізично. Події останніх трьох місяців вибили мене з колії. Якраз з тих пір і спина боліти почала. Мабуть воно все пов'язано між собою. Вже так хочеться все покинути і здатися...

Мама мене розбудила о 5:30 ранку. О 5:30!!! Я  так погано спала цю ніч,щей ранковий підйом явно задасть мені потрібну хвилю на весь день. І хвиля ця не буде приємною однозначно.

Позаймавшись із своїм новим тренером із гімнастики мене відправили на пробіжку. Звісно, бігти зі мною ні тренер ні мама не збиралися. Тож в гордій самотності я нарізала кола навколо будинку. 

Вже на другому колі біль в спині мене просто збив з ніг і я упала. Ще під час заняття з гімнастики я відчувала наростаючу хвилю болю, а тепер вона стала нестерпною.

Я простяглася якраз за будинком. Тому мого фіаско ніхто не бачив. І ось я лежу на доріжці і просто реву. Реву від болю, що просто паралізує мене. Реву від образи, що ніхто не звертає уваги на мене,не те що я так довго не повертаюся в будинок-значить же щось сталося. Реву від власної безпомічності, від огиди до себе і свого безпорадного стану. І справа не тільки в даній ситуації, а справа у всьому. У всьому моєму житті,яке наскрізь просякнуте фальшу і брехнею.

Ще три місяці тому я думала зовсім не так і було все навпаки. А коли я дізналася правду, то мій світ перевернувся з ніг на голову. Я стала розуміти багато речей,помічати те,чого раніше не помічала.

Я втомилася,хочу здатися і покинути все...

І я ось так лежу на траві і реву. І не знаю який біль сильніший-фізичний чи душевний.

Я незнаю,скільки часу я так пролежала. Може хвилин 20. А до мене ніхто так і не вийшов.

-Годі себе жаліти! Окрім себе ти нікому не потрібна! Зберися!!!

Закричала я сама до себе і нереальними зусиллями піднялася. Ноги мене геть не слухалися, підкошувалися і тремтіли. Сяк так дійшла я до порогу будинку. Сіла на поріг і трішки віддихалася. Треба заходити в будинок і збиратися на пари. Я обіцяла Кріс відвезти її в універ. Тож встаємо,підтираємоьшмарклі,одягаємо маску і вперед!

В будинок я зайшла з високо піднятою головою,ніби і не було в мене істерики 20 хвилин тому,ніби в мене нічого не болить і моє тіло в даний момент не розривається на молекули. Швидко проходжу повз вітальню, де мама досих пір розважає мого тренера з гімнастики.

Залітаю у кімнату і знаходжу свої рятівні пігулки. Випиваю залпом аж дві таблетки. Палаю на ліжко і дозволяю собі ще поплакати. Можливо трошки болю вийде з мене разом із сльозами.

-Бьянка! Треба подзвонити Бьянці!

Згадала я про подругу. Послухавши декілька гудків я почула голос подруги.

-Ти таки стерво,Кіро! Що в тебе таке важливе сталося, що ти мені так рано телефонуєш?-сонним голосом говорила Бьянка 

-Я помираю, Бі...

-Що ти верзеш!?-стурбовано на тому боці слухавки зашептала подруга 

-У мене закінчуються таблетки і я вже просто не можу...Рятуй свою подругу... Дістань мені ще упаковку знеболювального...

-Кицю, ти ж мені обіцяла,що розкажеш все предкам і вирішиш цю проблему як годиться-з лікарями,через обстеження . Самодіяльність до хорошого не призведе і...

-Ти допоможеш чи ні?!- грізно обізвалася я до Бьянки.

-Звісно допоможу...-видихнула Бьянка.- Але обіцяй,що це останній раз і ти розповіси комусь про твої проблеми!

-Добре,я обіцяю тобі.

-Як домовлюся то напишу тобі ціну і номер поштового переказу,ок?

-Так, тільки постарайся пошвидше...

-Добре. Запитувати як ти там не бачу сенсу-чую, що хреново,-підсумувала нашу розмову Бьянка.

-Угу...

-Тримайся, сонечко. Я постараюся вирішити все швидко, люблю тебе,- почула я наостанок від подруги.

-І я тебе ...

Завершивши виклик я зайшла в інсту і побачила оповіщення, що Макс Волков прийняв мій запит на стеження. Тепер я можу зайти на його сторінку і подивитися фотки. Але чи треба це мені? Зараз ні!

Мені потрібно в душ і збиратися на пари. А чорноокий почекає, я ж його все одно в універі побачу.

Швидко приймаю душ і сідаю робити макіяж. Ранкова істерика таки далася взнаки і мої очі потребують темних тіней, щоб сховати почервоніння і припухлість. Чаклую над  мейком і залишаюся задоволеною результатом-із дзеркала на мене дивиться все та ж снігова королева.

Роблю високий хвіст і одягаю приготовлений одяг - коротка сукня насиченого винного кольору з останньої колекції Діор. Підбираю помаду в тон сукні і одягаю підбори.

-Ну, королево,ви готові?-запитую сама в свого відображення.

У відповідь на мене дивиться глянцева красуня, з пустим поглядом.

Спускаюся до вітальні,сестра чекає на мене перед теликом. Вона одягнена у легкі білі мокасини, джинсову спідничку і білу футболочку, що кокетливо завязана збоку. Симпатюля моя, вона вже така доросла...

-А де Кір?

-Він вже вшився,сказав тільки, що сьогодні я твоя,- з посмішкою відповіла Кріс.-Я і не проти, бо з Кіром мені щось не подобається їздити...

-Ну сьогодні я буду твоїм водієм,-галантно подаю сестрі руку і вказую на авто.

-Я згодна,-і з сестрою під руку ми крокуємо до машини, що швиденько нас доставить до універу.