2.4 Кіра

Крістіна зайшла до своєї аудиторії, а швидко попрямувала до 305-ї,бщо попередити Кирила про те, що сьогодні Кріс має забрати він. Швидко прямуючи до аудиторії, я прокручувала в голові можливі варіанти братових відмовок. Але де ж він дінеться -забере сестру,але хвиля невдоволення чекає і на мене,і на сестру потім. Батькам цього невдоволення він не сміє виказати-побоїться.

Швидко заходжу до вказаної Алею аудиторії і одразу бачу свого братика. Він сидить поруч із якимись дівками і явно знімає їх. Відразу видно, що дівчатка не проти-хіхікають, кидають на брата хтиві погляди з під напівприкритих очей. Фу! Дешевий цирк,як з боку брата, так і з боку цих "красунь".

Підійшовши до них я зміряла дівчат холодним поглядом, тримаючи маску снігової королеви .

-Кір, я не думала, що ти будеш розміюватися не секонд-хенд. Поношені речі-це явно не твоє, це зарази якоїсь підчепиш.

В Кирила моментально пропала його фірмова усмішка з обличчя,а його пасії фиркнувши та буркнувши в мій бік тихе "сучка" пересіли не інші місця, тихо перешептіючись.

-Чого ти припхалася,Кіро? Я тут особисте життя влаштовую,а ти мені заважаєш!- вїдливо огризнувся брат.

-Не сміши мене, брате! Тут мало достойних на роль твоєї другої половинки. Вибір біднуватий...

Я підняла очі, щоб оцінити, так би мовити, масштаби лиха, і оглянула аудиторію.

Дехто сидів і коперсався у речах, готуючись до пари. Частина студентів щось обговорювала, але більша частина групи брата уважно слідкувала за нами.

І тут я зупинила свій погляд на чорноволосому хлопцеві,що сидів поруч із двома своїми друзями-кучерявим блондином та русоволосим красунчиком.

Хлопці теж спостерігали за нашою перепалкою із братом. 

Але зупинивши свої очі  на чорноволосому в середині знову піднялося відчуття тривоги і якогось хвилювання,цікавості і роздратування -все вперемішку. Раніше такий спектр емоцій я раніше не відчувала... 

Очі у хлопця були теж чорні, як і його волосся. Прямий ніс, гарні губи, чіткі вилиці,вольове підборіддя - симпатичний,навіть дуже. Хлопець був одягнений у чорну футболку, з-під якої виднілися татуювання на руках і шиї. Цікаво,а які вони зблизька, ці тату?

Очі хлопця були настільки темними, що я намагалася в них побачити якесь емоційне відображення,але нічого окрім роздратування від самої себе я не відчула. Я вперше так довго і пристально когось роздивляюся. Так не личить "королеві". 

Розірвавши наш зоровий контакт я відразу відчула полегшення. Відчуття були схожі на ті, ранкові,що опанували мене ще на студентській стоянці. Значить він мене і зранку розглядав...

Ці чорні очі викликали тривогу, цікавість-так не має бути...

Одразу зрозуміло, що цей хлопець і його компанія зварені із тієї самої каші,що і мій брат. Красунчик-бабій, що живе за таткові гроші і не має ніяких амбіцій у цьому житті, бо чого він не захоче-все отримає на тарілочці. Включно з дівчатами.

Але в таких бабіїв я в очах бачила тільки хіть і бажання, більше нічого... А тут я не змогла його розгадати,не змогла заглянути йому всередину... Мабуть цих пари секунд просто не вистачило... Але повторювати я не хочу... Ні...

-Але я не для цього прийшла,-повернулася я до брата,- ти хлопчик дорослий, сам розберешся з ким тобі гратися,- з посмішкою сказала я Кирилу.

-Розігнала ти мої іграшки, сестро...

-Ну вибач, не хочу, щоб мій брат грався перебірками. Я на зйомку зараз їду, тому Кріс прийдеться тобі забрати. Обіцяю, що завтра я її відвезу і заберу,якщо звісно не матиму справ.

-Інше я і сподівався почути,-буркнув Кирило і відвернувся від мене, вишукуючи нову жертву.

Цей його жест дав мені зрозуміти, що розмова завершена і я можу йти. 

Виходячи з аудиторії я все ще відчувала його погляд на собі... Захотілося обернутися і поглянути в ці чорні очі це раз, може тоді я зможу їх прочитати,але я стрималася... Не буду...

Покинувши корпус університету,я швиденько знайшла на стоянці свою червону красуню і за допомогою навігатора доїхала до місця зйомки. Це був невеликий офісний центр. Значить зйомка буде студійною. Школа... Вересень обіцяє бути теплим і так хочеться провести його на вулиці,гріючись під останніми променями лагідного сонечка.

Треба випити ще одну пігулку, бо попереду години фотосесії і під наглядом стилістів я цього зробити не зможу...

Я піднялася до вказаного кабінету. Звичайна фотостудія, з грим зоною та вішалками, заповненими одягом. Мама мене чекала вже. З нею були ще фотограф,журналістка, власниця бренду одягу,який я рекламуватиму. Ще були стиліст, перукар,візажист і пара помічників. Все як завжди...

-Кірочко, ти якраз вчасно. Інтерв'ю для журналу я вже дала,від твого імені. Ти ж не проти?

Мати обняла мене і награно посміхнулася, задаючи питання.

-Ні.

Я іншого і не очікувала... Мене ніхто ніколи ні про що не питає, тільки ставлять перед фактом...

І розпочалася зйомка, що тривала аж 5 годин... Може хтось і думає, що бути моделлю круто,але не я... За роки цієї каторги я вже так заморилася, що здатися і опустити руки хочеться все частіше ...

-Кіро, ти просто космос!- після зйомки до мене підійшов фотограф.-З тобою дуже комфортно працювати,сподіваюся ми і надалі будемо співпрацювати.

-Дякую, мені теж все сподобалося,- видавила я з себе посмішку і протягла руку Владу. Він її легенько потисті пішов до замовників.

-Сонечко,все було добре.-Підскочила до мене мама. -Власниця бренду подарувала нам пару образів, з умовою, що ти їх носитимеш в універ. Так що на осінь я тебе вже приоділа,-невдало пожартувала мама.

-Добре,-тілько що і могла я сказати матері. Вона з кожної зйомки видурює одяг,а потім він валяється у моїй шафі.

-Я вже можу їхати додому?- запитала я матір.

-Їдь, бо в мене це є деякі справи. Треба крутитися, щоб влитися в місцевий моделінг.

І мама побігла до журналістки, щоб ще щось їй сказати. Я ж тихенько зібралася і попрощавшись з усіма покинула студію і поїхала додому.