2.3 Макс

Всю пару аудиторія сиділа тихо і всі уважно слухали Трохимовича. Як не як останній курс і отримувати зайві зауваження і завдання ніхто не хоче. Он хлопці отримали завдання і Ден тепер весь червоний від злості та обурення.

Я ж можу тільки поспівчувати друзям і сидіти тихо, щоб і на мене таке щастя не впало. В перервах між записуванням лекції я час від часу поглядаю на новенького. 

Він сидить поруч з нашими місцевими давалками, безпомилково визначив їх із всієї групи. Жук. Видно стріляний горобець на цьому поприщі. Але я теж не в тім'я битий і ще придумаю як його зачепити і спровокувати. Вижити його захотілося з першого ж моменту,як побачив на стоянці. Сидить тут такий ,пихатий півень і мило усміхається всім тьолкам. Та цих красунь хіба ще тільки преподи не пробували,а може і вони вже там були. От це його рівень, хай з такими шльондрами і знається, бо нормальні дівчата йому не світять... Хоча судя по захоплених поглядах дівчат із групи це не зовсім так .

Коли пролунав дзвінок із пари всі полегшено видихнули, бо в перший же день Трохим нас трохи загрузив. Мабуть,після літнього відпочинку наука так важко сприймається,не лізе в голову зовсім.

Поки я зібрав всі причандали у рюкзак, то новенький вже зник із поля зору,разом із дівчатами,яких чіпляв усю пару. Ну і добре,ато я не стримався б і зачепив його плечем чи рюкзаком. Ну і понеслося б. А так може я заспокоюся через день-два,якщо цей піжон мені на очі не попадатиметься. Хоче я ж себе знаю-не заспокоюся...

-Тобі Борисович не звонив ще?-запитав Ден,коли ми переходили із однієї аудиторії в іншу. Ще один дибільний порядок в універі-бігати туди сюди.

-Ні, після пар я його сам наберу. Треба ж дізнатися,коли у нас буде перше тренування.

-А нащо нам ці тренування? Ми і так чемпіони,- гордо заявив Стас.

Ми з хлопцями граємо за університетську команду по баскетболу. Я капітан. І не тільки батьківські зв'язки і гроші посприяли цьому. В мене талант,як говорить наш тренер, Олег Борисович, та і мені це подобається. 

Хоча мабуть зі спортом мені не судилося пов'язати своє майбутнє -батько бачить мене у кріслі головного директора його компанії. Мені це мало імпонує,тому у нас через це багато сварок було і моя любов до баскетболу весь час стає між нами.

-Тренуватися треба, бо за літо наша форма бажає тільки кращого. Літні рейви явно нам не користь пішли. А це останній наш рік у команді і я хочу його закінчити із кубком у руках,а не факом під носом від противників,-гаркнув я на Стаса.

-Та я жартую,чувак. Будемо тренуватися і день,і ніч, щоб всіх порвати!-дав задню Стас. 

-Твої жартики тільки боком останнім часом нам всім виходять. Клоун-веселун,блін!- обізвався злий Ден.

-Бро, я ж не спеціально...

-Та ну тебе! Сам винен,завжди ведуся не твої фокуси,а потім вигрібаю за це...-махнув рукою Денчик,а Стас щоб розрядити обстановку навалився на нього всім тілом з обіймами 

-Придурки,- з посмішкою буркнув я до хлопців.

Друзі в мене хороші, хоч і дурні,але вірні і ніколи не підставлять. Ми як брати,завжди разом і стоїмо один за одного горою.

Зайшовши в аудиторію моя посмішка зникла,бо на першій парті знову сидів цей Кустинський і кадрив дівок. Хоч ми з пацанами перепробували їх ще на першому курсі,але все одно...

Грізно зиркнувши на цих голубів,я пішов рядами вище, щоб зайняти наші місця. За роки навчання у кожного є своє місце у кожній аудиторії. А от місця Кустинському тут явно нема. І я не про аудиторію.

Всідаємося на свої місця якраз під дзвінок. Викладаю на стіл всю свою нехитру канцелярію,коли чую стогін Стаса.

-Бліііін... Ну вона, що хоче мене добити? Я ж і так заледве стримуюся, щоб своїм стояком не перелякати пів універу...-простогнав Стас ,дивлячись очима кота з мультика про Шрека десь перед собою.

-Бля, ти прям як маньяк...-зашипів Ден.-Відсядься від мене на безпечну відстань,ато ще і на цій парі я не збираюся червоніти через тебе і отримувати зайві завдання.

Я ж тим часом дивився на предмет Стасового обожнювання. Руда зайшла до аудиторії настільки впевненою ходою,ніби вона не студентка,а викладач. Підійшовши до брата,вона зміряла презирливим поглядом дівчат,яких кадрив цей піжон і щось сказала брату. Після цих слів з лиця Кустинського злізла його дибільна посмішка,а дівчата встали і пересіли від нього подалі.

А дівка молодець,видно вміє ставити на місце.

Вона йому ще щось сказала,а той огризнувся. Руда холодним поглядом обвела аудиторію поглядом і зупинила його на мені. Я прям відчув,як ці яскраво зелені очі намагаються заглянути мені прям у душу. Від цього погляду всередині все перевернулося і волосся на руках дибки стало. 

Потім вона перевела свій погляд на брата,ще щось йому сказала і кроком від стегна вийшла з аудиторії, залишивши свого брата без настрою,а мене в якійсь незрозумілій прострації...

Ці зелені очі мені ще довго ввижатимуться і я маю розібратися,що значить цей погляд для мене... І для неї...