1.4 Кіра Кустинська

Виходжу із авто і відчуваю легке полегшення-на вулиці віє легенький вітерець, що трішки освіжає і повертає до реальності. Кріс із Кіром знову про щось сперечаються,стоячи біля машини брата. Вони завжди так-найстарший і наймолодша ніколи не знайдуть між собою спільної мови. Я завжди виконувала роль буфера між ними, роль парламентера. 

Оглянулася навколо і нічого нового не помітила-купа наворочених авто,видно зразу що аби хто не навчається у цьому вузі. На стоянці крім нас із ріднею була ще одна компашка,але я їх не стала розглядати. Дружби я заводити не збираюся з місцевими. Зрозуміло, що це теж мажорчики, діти багатеньких батьків,як і ми.

Змірявши цю компашку самим презирливим поглядом,на який здатна я відвернулася до брата із сестрою. Відразу я відчула на собі погляди. Я звикла їх відчувати на собі-липкі, оцінюючі, заздрісні. Я звикла до підвищеної уваги та поглядів  Але на цей раз щось мене збентежило... Якесь відчуття засіло всередині... Тривога чи що?

Струснувши головою я підійшла до рідні.

-Що у вас тут? -запитала сестру, що вже була червона від злості.

-Ти бачила, що влаштував цей блазень? -обурилася Кріс.- Розсипався тут у реверансах, двері мені відкрив,руку подав...

-Я ж тепер твій персональний водій,от і виконую свою роль. Прислуговую тобі , принцесо. Бо поскаржишся батькові,він мене кишенькових грошей позбавить і...

-Я не просила, щоб ти зі мною возився,так батьки вірішили!!! Я теж не в захваті,але Кіра мене не може возити... І батькам я на тебе не думала скаржитися,я не ябеда...

-Наша зірка зайнята,як завжди.-саркастично мовив Кір.- А я маю няньчити молодшеньку!

Крістіна щось хотіла заперечити брату,але я не витримавши їх чергової сварки вставила свої 5 копійок,намагаючись згладити конфлікт.

-Та досить вам! Я обіцяю, що по можливості буду підвозити і забирати Кріс,щоб не обмежувати твою свободу, брате. І скаржитися на тебе ніхто не збирався, не хвилюйся на цей рахунок. А тепер давайте пройдемо в універ,ато на нас уже місцеві зіваки задивляються. Не вистачає ще пліток про нас у перший же день.

-Вони будуть все одно,- буркнув Кір.

-Якщо ти нічого не витворятимеш то їх не буде!- з'язвила Кріс.

-А чого мова тільки про мене? В нас он зірка є!- тикнув він на мене.

-Припини,Кір. Давайте вже підемо, бо говоритимуть про всіх трьох,якщо наш перший день навчання почнеться із конкретного спізнення.- видавила з себе я. Ненавиджу коли він мене називає зіркою, бісить уже!

Кір награно посміхнувся і запропонував, щоб ми його з сестрою взяли під руки. Кріс закотила очі,але прийняла запрошення брата. Я послідувала її прикладу і взявши Кирила під руку ми всі разом рушили до корпусу університету.

Але якесь незрозуміле відчуття не покинуло мене... І відчуття поглядів нам у слід... А ще ці туфлі-сьогодні ж їх викину!