1.1 Макс Волков

Ранок почався для мене незвично - я прокинувся не від похмілля чи поцілунків чергової кралі, з якою провів ніч.

 Ні,цей ранок починаю як нормальний чувак. З пробіжки і прохолодного душу. Треба ж якось приходити у форму після трьох місяців гулянок, розпусти та вседозволеності.

 Це літо було для нас із хлопцями як ніколи веселим. В усіх сенсах цього слова. Але починалося навчання,останній рік універу.  Після кількох розмов із батьком, скандалів та арештів моїх карток, авто я таки здався батькам. Пообіцяв останній рік універу закінчити без проблем і пригод...

Але обіцянку виконати не вийде ... Хоча я цього ще незнаю...

Після душу я переодягся у свої незмінні черні джинси і чорну футболку(люблю я цей колір,пасує моєму чорному волоссю). Спускаюся до їдальні. Там мене чекає батько та його нова дружина. 

Тато одружений з Анжелою вже три роки. Вона не така молода,як його попередні пасії, але членом родини і хазяйкою в домі Анжела так і не стала... Вона ніколи не замінить батькові маму,та і мені теж...

-Доброго ранку, - кидаю своїм перенсам, сідаючи за стіл. -Доброго,-говорить Анжела,посміхаючись на всі 32. Батько тільки сухо киває,щось вивчаючи у своєму планшеті.

Нашвидкоруч снідаємо, майже не промовляючи один до одного ні слова. 

Дякую всім за сніданок,намагаюся бути ввічливим синочком. Беру рюкзак  і лечу до воріт маєтку, де мене вже чекає мій друг. 

Ден на тачці і підвозитиме мене до університету, поки моя автівка в ремонті, після останніх гульок. 

Може через аварію батько до мене так сухо звертається і уникає мене? А може через татуху,що я набив собі на початку літа? Татуха зачьотна,на всю спину! Досих пір ще болить і заживає,але ж круто так!

-Здоров був, бро! - подає мені лапу Ден. Цей красунчик повна протилежність мені - блондинчик у білій футболці-поло та світлих джинсах. Але це ніколи нам не заважало дружити і відриватися на повну.

-Прівіт! Готовий до останнього року навчання? Нас багато чекає ще ...

Але друг не дав мені договорити про те, що нас  чекають купа невипробуваних дівчаток універу. Ну і пара дурниць,які ми мріяли виконати до кінця навчання.

 Жестом Ден показав мені, щоб я заткнувся. У нього в машині сидить його сестра Аля. Вона тепер навчатиметься у нашому універі,на першому курсі. Дівча щиро посміхалося мені і махало рукою.

-Я тепер, як порядний брат, маю підвозити Алю до універу,а потім забирати. Умова матері після останнього нашого зальоту,-ніби виправдовуючись говорить Ден.

-Я розумію, все норм, бро. Але язик треба трішки припнути,-говорю більше сам собі,ніж Дену.

Ми сідаємо в джип Дена і під щебетання Алі їдемо в універ. Добре, що не далеко їхати, бо малявка заговорила нас до смерті! Я ще не бачив таких говірких дівчат,я взагалі думаю, що їх рот створений не для розмов. Але з ввічливості і поваги до друга намагався підтримувати бесіду.

-А ви знаєте, що в цьому році до нашого універу перевелися Кустинські? Це я в універському блозі прочитала...

Аля ще щось щебетала,але я вже її не слухав.

  Ми заїхали на університетську стоянку. Ден став  чортихатися, що знову хтось зайняв його місце. 

Припаркувавшись на інш місце ми виходимо з машини. Одразу  до нас підійшов ще один наш друзяка-посіпака Стас. А за ним підтяглася і Соня... Шикарна брюнетка, гарна така. 

Ніяково трохи... Хоча чого я ! Я їй не обіцяв кохання до гробу.  Так пару раз був у нас секс, хороший секс. А от відносини вона сама собі навигадувала... Потім були довгі розбірки, сльози. Але Соня таки все правильно зрозуміла і відчепилася від мене. Ну  майже відчепилася. Треться тепер біля нашої компашки.

Ден познайомив Соню з Алею. Дівчата про щось мило бесідували, а ми ж пацанами ділилися планами на цей рік і ржали над тупими жартами Стаса

Коли це на парковку зарулили дві машини-чорний Ленд Крузер останньої моделі та червоний міні Купер .

-Не бачив, щоб у когось із наших були такі тачки,-задумливо протяг Ден.

-А може це хтось із першокурсників,-вставила свої 5копійок Соня.

-Ти ще скажи, що хтось із преподів приїхав,-обрубав я її. Соня у відповідь надула свої  губи і склала руки на грудях,демонструючи своє обурення.

-Так це ж мабуть вони,-сказала Аля.

-Хто? -роздратовано спитав Ден.

 Видно, що йому не по приколу возитися із сестрою та терпіти її щебетання ще й в універі.

-Та Кустинські,хто ж іще!!! Я вам говорила, що вони у нас тепер вчаться! Їх батько забрав  родину з сонячної Італії і привіз сюди, щоб розвивати свій бізнес тут, на Батьківщині,так би мовити! Он вони,-вказала Аля пальчиком на припарковані авто,-виходять...

          Дякую, що читаєте мою книгу) Я ще тільки починаю писати,але мені це подобається) Буду вдячна за підтримку та зірочки. Обіцяю Вам оновлення кожного дня, адже в мене великі плани на всіх героїв книги)