1. Кіра Кустинська

-Кіро,ну ти скоро там? Ми ж до універу запізнемося!

-Ще трошки і виходжу...

Кріс вже півгодини чекає, поки я звільню нашу спільну ванну кімнату. Раніше у кожної була своя ванна і це мене не аби як виручало, адже тільки у ванній, на одинці,  я можу випустити на свободу свої емоції і весь біль,що переповнює мене останні три місяці... От і зараз,стоячи під струменем гарячої води, я корчуся від болю в спині і затискаю рот від німих криків... Як же болить... Аж в очах темніє від болю,ноги підкошуються... А ще цей внутрішній біль,який рве тебе на частини не гірше фізичного... 

Але годі, годі перебирати все знову і знову... Згадувати все знову і знову... Вже нічого не зміниться... Треба приймати все як є і грати в гру далі.  Грати роль слухняної порцелянової ляльки, порядної доньки супер батьків... Як я вже втомилася... З кожним днем я все більше готова здатися...

Вийшовши з душу я глянула на себе в дзеркало - звідти на мене дивилася рудоволоса, зеленоока дівчина. Бліда і замучена... Але зараз я вип'ю свою рятівну пігулку і все пройде... Чи не все?

-Чорт, вже майже немає... Треба дзвонити Бьянці...

Згадка про мою італійську подругу викликала в мене посмішку... Бьянка єдина хто все про мене знає, єдина хто бачив мене справжню, без маски. Вона єдина хто бачив мої сльози і почуття... І саме вона допомогла мені з болями в спині-знайшла неговіркого лікаря,що за винагороду випускав мені рецепт на знеболювальні таблетки...

Але тепер я зі своєю родиною не в Італії,через  бізнес батька ми вимушені були покинути Італію. Ми залишили своє звичне життя, друзів, навчання і переїхали сюди... 

Запивши пігулку я одягла звичну посмішку на обличчя і заглянула в кімнату до сестри.

-Ванна вільна, я  буду готова через 20 хвилин. Тобі потрібна допомога з вибором одягу для першого дня в універі?

Кріс саме стояла перед шафою з одягом і явно не знала, що їй одягти.

-Звичайно потрібна! Ти у нас богиня подіуму -все знаєш про моду і стиль. Я не хочу на твоєму тлі виглядати селючкою.

-Яка я богиня? А ти зовсім не селючка,а моя красуня.

Переступаючи поріг сестриної кімнати я ледь стримувала сльози від болю,але скоро таблетка подіє і біль стихне,втішаю себе. 

Кріс була моєю меншою сестрою. А ще у нас є брат Кирило,але про нього пізніше...

Кріс першокурсниця. Її найбільше засмутив переїзд із Італії і вступ до вузу,якого вона не знала, та і не хотіла... Але ми заручники обставин, раби батьківської волі . Я так точно... Кріс наймолодша,їй все дозволено,а мені ні...

-Ну добре,що у нас є? - запитала я Кріс, виринаючи зі своїх думок.

- Незнаю, що доречно буде одягти? За ці пару тижнів,що ми тут, я зовсім не зрозуміла тутешньої моди. Зовсім не розібралася що носять тут  підлітки ... Діловий стиль чи спортивний,яскраві кольори чи пастель? Гуччі  чи Дольче?

Кріс метушилася перед шафою і прикладала до себе різні вішаки з речами... Вона була невисокою,тендітною  русявою дівчинкою з карими очима... Вже першокурсниця, так швидко злетів час...

-Сядь і заспокойся, - я всадила її на ліжко і змусила закрити очі.

- Уяви як ти йдеш по корпусу університету і всі на тебе звертають увагу...

-Так, бо я йду гола...

-Ні, бо ти йдеш по корпусу з високо піднятою головою, модельним кроком і одягнена у.. 

-У бежеву сукню від Гуччі!!! Дякую, сестричко! Далі я вже сама, а ти теж іди збирайся. Бо в рушнику ти ще на публіці не з'являлася.

Підстрибуючи від радості, що її образ на сьогодні готовий,  Кріс побігла у ванну.

-Так, треба збиратися,-сказала я собі і рушила до своєї кімнати.

 Біль трошки стих, пігулка подіяла. Я розпустила і висушила своє руде волосся, трішки підкрутивши його на кінцях. Зробила легкий денний макіяж.  Одяг довго не обирала,адже він чекав на мене вже готовий. Ще ввечері мама його одобрила,адже вона мій стиліст і модельний агент на додачу. Але я сподіваюся, що моя модельна кар'єра не наздожене мене тут,а залишиться італійським спогадом...

Одягнувшись у сині джинси, білу майку, зелений піджак я стою перед парою туфель на височенних підборах і думаю,як вижити до кінця дня на цих ходулях... Напевно саме підбори стали каталізатором моїх болей... А може  не тільки вони... Зі сльозами на очах одягаю туфлі і востаннє оцінюю свій образ у дзеркалі - все ідеально. Як завжди...

-Я вже так втомилася,я вже готова здатися...