Глава 2

  Ціле море прилавків із солодощами, різними речами та іграми. Музиканти стояли на сцені, яка була розташована посередині площі. Це була невелика група магів, які могли зачарувати музичні інструменти так, щоб вони самі грали. Магам залишалося тільки їх контролювати. Хтось танцював під їхню музику, а хтось слухав і підбадьорював танцівників.

  Я бачила своїх однолітків. Вони стріляли з луків та кидали дротики, щоб щось виграти. Дехто проходив квест від Діда Шульги. Він завжди проводить найкращі квести. Більшість дітей називають його Дід Шульга, тому що він кульгав на праву ногу. Чесно, я навіть не замислювалася про його справжнє ім'я. Потрібно якось запитати.

  Я глянула в інший бік і побачила дітей, які пробували щось приготувати. Їм допомагали дорослі. По інший бік набагато менші діти бавилися у відведеній для них зоні. Піщані маленькі поля були засіяні неакуратними виробами дітлахів. Кілька маленьких синьо-блакитних м'ячиків валялися по землі. Хтось грався у дерев'яних будиночках. Вони були акуратними, як маленька копія справжнього будинку, і виглядали казковими, бо їх створили за допомогою магії. Були будиночки, з яких можна було з'їжджати згори вниз. Вони каталися на гірці. Їхні розваги були безпечними, адже це все створювалося магією. Дехто з наглядачок робив різних тваринок із хмар. У неї на руках народжувалися не тільки тваринки, а й квіти та різноманітні фігури. Навіть зробила хмару у формі яблука.

— Хеллі! Чому там стоїш, ходи сюди! — це кричав Рей.

Тоді я помітила, що трохи відстала від нашої компанії. Ненабагато, всього на пару кроків.

— Хех, я трошки задивилася, вибачте, — промовила я, коли вже наздогнала Рея та інших. Я оглянула нашу групу і зрозуміла, що когось не вистачає. — Рею, а де Селін, Белла та Леві?

— Не переймайся. Селін відвела їх до ігрової зони. — Я скоса глянула на Рея, бо не думала, що Селін поведе дітей у пісочницю. Можливо, Беллу, але точно не Рея. Він не почне бавитися в піску. Скоріше почне все ламати і зробить щось божевільне.

— Та вона не відвела їх туди, — хлопець злегка засміявся і продовжив: — Там є зона для таких живчиків, як Леві. Катання на конях та мініквести, які створені за мотивами Діда Шульги. Тому йому і Беллі нудно не буде.

— Йой, а Беллі я не заздрю, — я трохи засміялася.

— А що не так із Беллою?

— Не розумію, ти взагалі знаєш свого племінника та племінницю? — він зовсім їх не розумів. А я не розуміла його.

— Звісно, розумію! — обурився Рей.

  Ми проштовхувалися між групками людей. Усі щось із запалом обговорювали. Ной ішов попереду. Він хотів подивитися на розклад цьогорічного ярмарку. А ми вели дискусію з Реєм про його племінників.

— Не розумієш! — заперечила я. — Звичайно, Леві буде весело. Він — точна копія тебе. Такий же непосидючий і рветься до пригод. Але не Белла.

— Хех, ну що правда, то правда, — Рей задоволено посміхнувся. Здається, йому подобається те, що я порівнюю його з Леві.

— Ага. І те, що він вляпається в якусь халепу, як ти, теж буде правдою.

— Коли це я у якесь лайно ліз?! — він свердлив мене своїми золотисто-зеленими очима, як у брата. Я зловила себе на думці, які ж вони різні. Ной і Рей зовсім не схожі характерами. Єдине, що в них спільне, — це колір очей. Нічого більше.

— А от згадай: змусив коня літати в повітрі. А потім ти по всьому місту летів із ним і не міг його зупинити.

— О, це ти згадала! Та я ж дитиною був! — він обурено схрестив руки на грудях і так ішов.

— Дванадцять років — це дитина? — я ображено глянула на нього, а він — на мене.

— Авжеж, дитина! — вигукнув Рей.

— Ну добре, — я невдоволено повернула голову, і в моє поле зору потрапила безліч народу. Кожен із них кудись ішов, біг та поспішав на розваги. — А якщо до конфлікту з В’єтом?

— Ще краще! Він взагалі-то перший почав! — не вагаючись почав захищати себе хлопець.

— Конфліктів у цьому житті не оминути... Але якого біса його знайшли біля Урвена?!¹

— А я звідки маю знати? Напевно, в подорож захотів. — Його руки полізли в кишені світло-сірих штанів, які любив носити Рей. Він трохи відвів голову вбік і почав присвистувати.

— А те, що він звинуватив у цьому тебе, нічого?

— Оооо, та ти диви, здається, там якась лотерея. Гайда глянемо! — він спеціально побіг до прилавка, де щось справді розігрувалося.

— Негіднику! Ти не відповів на моє запитання! Ти куди?! Ану повернися!— людей було вже не так багато, тому можна було трохи бігати.

  Я побігла за Реєм. Я не могла швидко рухатися в такому натовпі. На шляху весь час траплявся один чи два маги. У голову закралася думка про застосування магії. У руці миттєво почала створюватися невелика водяна куля. Я замахнулася. Куля була зачарована на Рея, тому вона не полетить у когось іншого. Я запустила її, і вмить вона полетіла наздоганяти «негідника». За одну мить куля приземлилася в Реєву голову. Він якраз був за два кроки від стійки, де проводилася якась лотерея, як раніше зазначив хлопець. Він різко зупинився. Його голова була мокра.

  З нього стікала по краплі вода. Рей повільно повернувся до мене.

— Ти! — він пробурмотів так повільно. — Нариваєшся?!

— Пхахахах! — я вибухнула сміхом і схопилася за живіт.