Глава 1

  Теплі промінці сонця блукали по землі. Білі повітряні хмарки, які плавно рухалися у сторону гірських хребтів. Маленькі пташечки щебетали свої пісеньки. Десь на галявині з польовими квітами гралися діти у доганялки. Трохи старші діти, а саме дівчата, сиділи під деревами і плели віночки з зібраних квітів. Деякі молодші підходили і дивилися, як старші роблять цей витвір мистецтва. 

  Це був теплий весняний день. У дітей були вихідні. Школа знову починається з завтрашнього дня. Поки діти насолоджувалися відпочинком, дехто не міг перестати тренуватися.

  Найкраща у магії чи у використанні холодної зброї. Непереможна у рукопашному бою. Була найрозумніша у своєму класі. Завжди показує свої найкращі сторони. Можливо, найкраща у всьому. Однокласники хотіли з нею дружити. Хтось, щоб використовувати, а хтось просто так. Однак, її рідко побачиш у компанії. Вона більше зосереджується на покращенні своїх навичок. Сидить на дереві і щось вичитує або вдома відтреновує свої бойові навички. – «Кожен опише мене такою». 

  Хеллі Лінгелія, я єдина з роду Лінгелія, хто лишилася у живих. Генрі Лінгелій – мій старший брат. Коли відбулася «Остання ніч» так назвали трагедію, що сталася майже десять років тому.

  Чому «Остання ніч»? Це скорочена назва. Для історії магів мали вибирати щось коротке, зрозуміле та таке, що легко запам'ятовується. Рід Лінгелія  був тим, кому довіряли все: чи то політичні справи між народами, чи то найпотаємніші секрети, чи то історичні назви, якщо маги не могли дійти згоди. То хто і як тепер цим займався?

  Рід Дармінів — найсильніший серед усіх магів, які залишилися. Вони посідали друге місце серед найсильніших магів у нашому суспільстві. А рід Лінгелія  — перше. Тому, ясна річ, хто буде номер один зараз: рід Дармінів.

  Так, я з роду Лінгелія. Але хто я? Одна маленька дівчинка з колишнього найсильнішого роду. Залишилася одна, єдина, хто залишився з роду найсильніших магів. Але що може зробити якесь дівча, якому тоді й шести років не виповнилося? 

  Так, можливо, коли я стану старшою, але ви серйозно вірите в це? Я — та, хто могла би правити нашим світом по праву наступництва. Та хто мені це довірить? Наймолодша донька колишнього Голови роду Белґалха. Ох, так, та вони навіть не знають, що останньою Головою була моя старша сестра Марджо. Я про це не говорила нікому. Не знаю чому, але зараз це не має значення.    Якщо чесно, я би не хотіла цього титулу. Не для цього я вчуся бути найкращою.

  Так, якщо ми повертаємося до назви тієї клятої ночі. «Остання ніч», скажімо так: остання ніч на землі, або остання ніч магів поруч з людством, або остання ніч у світі людей, де вони й маги жили разом. І настав час, коли вони це зруйнували.

  Гадаю, цього достатньо, аби зрозуміти. «Остання ніч» — просто коротка та логічна назва, яку зрозуміє кожен маг, що живе тут.

  Добре я продовжу розповідати, що знаю та які зміни відбулися. П'ятирічна я прибігла до початку Белґалії, так зараз називається світ, створений моїм батьком. Маги вирішили у такий спосіб вшанувати його і ніколи не забути його самопожертви.

  Вас, напевно, цікавить, що з Генрі? Що ж, я не знаю. Я заснула і прокинулася у Белґалії. Мені сказали, що Дарміни не змогли знайти тіла мого брата. Тіл старших сестер, Марджо і Флори, не було там — вони зникли. Інші з роду Лінелія були, були всі мертві, окрім мене. І ніхто не знає, що з Генрі, Марджо і Флорою. Я знаю, сестричок немає, але Генрі... Він міг якось уціліти. 

  Хоча мені було п'ять, але, на своє здивування, я пам'ятала. Я пам'ятала кожен уривок, що бачила, що чула, що відчувала.

  Той день був проклятим для мене. Як я могла пам'ятати його так добре, так чітко? Заради чого? Для чого я хочу бути найсильнішою? У ту ніч у мене зародилося бажання помсти. Адже хто це все розпочав, через кого я сумую за родиною? Король Вільгельм! Я вірю... ні, я знаю, що настане день і час, коли він зрозуміє свою величезну помилку. Я нагадаю йому. Я зроблю так, щоб він шкодував про своє рішення. Думає, що раз людство знайшло рішення протистояти нашій магії, то він найсильніший. Якщо так, то я маю бути вправна не тільки в магії. Усе, що не потребує магії, я буду знати досконало, щоб він не зміг нічого вдіяти.

  Крихітна пташечка з блакитними крильцями та чорненькою голівкою прилетіла до мене. Вона покрутила головою, щось щебекнула та полетіла. Я сиділа на дереві. Книжка про стратегію бою для десятого класу лежала в мене на колінах. Можливо, це дивно звучить. Так, я не десятикласниця, поки що. Я тільки закінчую восьмий клас. Вся програма мені знайома. Я перечитувала по кілька разів, аж поки не почала тирити книжки в Рея. Він не помічав цього, та я не питала. Якби він про це дізнався... Весь мій клас, ні, вся школа знала б про це. Яка я «генійка».

  Цей хлопець з роду Дармінів — одна з головних персон у школі. Він до біса енергійний та товариський. У дитинстві, до чи після «Останньої ночі», він тягав мене гуляти, водив до своєї компанії. Абсолютно всі до нього прислухалися — командирська жилка в нього точно є. Якби він був розумнішим, він з легкістю міг би зайняти посаду наступного Голови роду Дармінів. Але таким він не цікавиться, тому говорити нема про що.

   Шурхіт листя від вітру, що пройшовся у повітрі. Щебетання пташок. Удалині — гомін дитячих радісних криків. Атмосфера спокійна, гармонійна, та відчуття самотності не покидає мене. Серце від цього не стискається. Я не шкодую, що прийняла титул одиначки. Мені так зручніше. Краще навчатися, я можу сфокусуватися на тому, чого хочу досягти. Думки про прогулянки з друзями, насолоду вихідними з ними чи просто проведення часу деінде не приходили вже довгий час. Та я не можу остаточно прийняти цей титул. Мою атмосферу самотності постійно порушує один парубок. І навіть зараз. Здається, я відчуваю, що мене ось-ось знайдуть.