Спілка

Відділення Спілки Найманців займало офіс на центральних поверхах однієї зі “свічок” у центрі Нейсмута. Перед тим, як навідатись туди, я спробував проаналізувати всю доступну в місцевій мережі інформацію.

Дійсно, є всесвітня організація, що об’єднує найманців різного штибу. Ну, майже як гільдія авантюристів в отих ваших ісекаях. Платинові таблички, золоті, міфрилові… Теж мені, придумали. Коли б я мав платинову табличку (або, чим Трамп не жартує, міфрилову), я б її просто загнав за валюту та й жив собі на широку ногу – замість бігати світом і підставляти кормову частину всяким там драконам. Бо дракони, вони ще ті… бешкетники.

Коротше – є організація. Вступаючи туди, ти отримуєш доступ до біржі завдань, маєш свій рейтинг… Платинова табличка, ага.

А ще – отримуєш який-не-який юридичний “дах”. Правда, в певних межах… Але про то пізніше.

Кабінет виглядав… Та майже як будь-який кабінет у нашому світі. Зі скидкою на “магічність” світу.

У нас, наприклад, якось не прийнято вішати на двері артефакт-сканер, що зчитує параметри твого тіла та відбиток аури.

Клімат-контроль у приміщенні, мабуть, теж забезпечувала якась чародійська цяцька – бо аналогів нашого кондиціонера я не помітив, при цьому повітря було в міру сухим та прохолодним.

Ну і, звісно, інтер’єр відповідав специфіці організації. На одній зі стін висів герб – гільза та золота монета. Влучно.

Поруч висіло кілька зразків вогнепальної зброї – деякі мене вельми зацікавили.

А на протилежній стіні висіли портрети. Мабуть, найуспішніші “лицарі гільзи та монети”.

Оцей, наприклад, явно в дитинстві “Растішки” переїв. Або стероїдів… Що набагато гірше. Як казав Лебіга – “засуджую”!

Але нівроку качок. Ручний кулемет тримає, як дитячий водяний пістолетик – однією рукою й майже не напружуючись. Накачаний торс, майка-алкашка та патронташ через плече. Такий собі Дюк Нюкем на мінімалках.

Хоч зараз бери й ліпи цього легіня на обкладинку голлівудського блокбастера.

От – дівчина, затягнута у жовто-сірий камуфляж з чудернацьким патерном. Білозубо посміхається в камеру, а на витягнутій руці тримає дрон. Наче приручений сокіл на руці в мисливиці.

Красиво… Але я ніколи не розумів отого прикола – запускати дрон з руки. Воно ж, не приведи Ахура-Мазда, збійне один з моторів, поведе його – і пропелерами по руцях так дасть, що пальці потім жоден бойовий медик назад не пришиє.

А отут – юнак, чиє обличчя з акуратними вусиками ледь видно з-під каптура, припав до прицілу снайперської гвинтівки. Сонце таємниче відблискує на оптиці.

Ну чисто тобі ССО… Та жартую! Яке ССО, ви що, гоните? У нас в учебці цей джентльмен замахався б бамбулєй від сержантів вигрібати. Теж мені… снупер.

Їжаку відомо, що відкривати оптику слід безпосередньо перед початком “роботи”. Інакше за ось цими прекрасними бліками тебе на раз вичислять… Особливо з повітря.

До речі, в них же й дрони тут є. Чим тільки думають? Не дивно, що вони темних так і не перемогли остаточно.

Посеред усієї тої краси стояв широкий стіл, а за ним, щось зосереджено клацаючи ось на планшеті, сидів розпорядник. І він був гномом.

Я вже бачив дворфів, гремлінів, ельфів, напівросликів – а от гнома побачив вперше.

Ну, що сказати… Гном як гном. Низький, худорлявий. Руде волосся, борідка. Вуха трохи загострені – але менше, ніж в тих самих ельфів.

Піджак… Ні, не в тому сенсі, що він з військової кафедри – просто одягнений у піджак. До речі… О майн гот! Вперше бачу в цьому світі когось, хто носить піджак!

Але пика – наче з мармуру висічена. Думаю, Білосніжка б не оцінила.

– Чого треба? – спитав цей тип, не відриваючись від екрана.

Фу, який неввічливий. А як же “вітаю, що привело вас…”? А як же чаю з крекерами гостю запропонувати? Де ваша клієнт-орієнтованість, я вас питаю?

Менеджеру – два з мінусом.

– Бажаю приєднатись до вашої видатної організації… сер! – бадьоро відповів я. – Хочу бути, як от вони, – кивнув у бік портретів на стіні.

Та ні, звісно ж, я не хотів бути, як вони. Але йому про то навіщо знати?

– Документи! – гном, продовжуючи втикати в екран, простягнув руку.

Я дав.

– Так… Рене МакДугал, вісімнадцять років. Горянин? – він трохи здивувався, але саме що трохи. Ця їхня Спілка набагато… гм, толерантніша за декого, не будемо зайвий раз згадувати.
– Інформація про судимості відсутня… – все-таки не обмінюються вони даними з князівством. Ну й слава богам! – Навички володіння зброєю?
– Повний спектр ручного стрілецького озброєння, – байдужим голосом відповів я.

Ну а що? Місцеві стволи я вже бачив, вони від наших не сильно відрізняються. А вдома я бачив всяке, і тримав в руках, і навіть активно користувався. Якщо людині, однаково вправній з “аркою”, “емкою”* і старим добрим калашем, дати в руки MP-5 – то він, може, з першого разу таргану бубенчики й не відстрелить, але з другого – вже точно.

– Робота з вибухівкою?

Вибухівки я в цьому світі ще не бачив. Але… “що там розбиратись?” – як казав один сапер, знешкоджуючи трофейний FPV.

– Схильний до імпровізації.

Він подивився на мене, як на пацієнта лікарні імені Ющенка**, щось записав у планшет.

– Рукопашний бій?

О, ряхи чистити – це ми любимо, вміємо, практикуємо.

– Впевнений рівень володіння.

Гном ще щось занотував у планшеті і, нарешті, відлип від нього.

– Слухай уважно. У роботі членів спілки часом виникають… нюанси. Всякі. Організація забезпечує юридичний захист та супровід у деяких ситуаціях, але тільки до певної міри. Коротше. Влипнеш у щось незаконне, МакДугал – Спілка тебе не прикриватиме. Второпав?
– Сер, так, сер! Обіцяю не влипати ні у що незаконне… сер! Чесне скаутське!

Чи варто казати, що скаутом я ніколи не був?

__________
* Гвинтівки AR-15 та M16
** Психіатрична лікарня у Вінниці. Колись, можливо, туди потрапить і автор))