Глава 2 Всього три материка?

— Кіро, а якщо назвете свою адресу, я відправлю вас додому.

Я з полегшенням видихнула.

Нарешті! Здавалося, проблема ось-ось вирішиться.

— Вулиця Козацька, два.

Меудій узяв аркуш і записав мою адресу.

— В якому це місті?

— У Полтаві.

Він підняв на мене очі.

— Я таких назв не знаю.

— Та ви що? Я ж не на Марсі.

— На Марсі?

— Неважливо.

Меудій знову глянув на запис.

— Ви впевнені, що це правильна адреса?

— Абсолютно.

— Тоді, боюся, відправити вас туди я не зможу.

— Чому?

— Тому що такого міста немає в жодній відомій мені державі.

Я кілька секунд мовчала.

— А як називається ваша країна?

— Астера.

— А Україна?

Він насупився.

— Не знаю такої.

— Європа?

— Теж не знаю.

Я вже починала нервувати.

— Добре. А можна карту?

— Так, Кіро, карту можна зробити.

Він дістав із шафи великий сувій і розгорнув його на столі.

Я нахилилася над картою.

Спочатку шукала Україну.

Потім Європу.

Потім хоча б щось знайоме.

Нічого.

Я провела пальцем по першій великій ділянці суші.

— Це материк?

— Так.

Показала на другу.

— А це?

— Теж материк.

Я перевела палець на третю.

— І це?

— Так.

Я повільно підняла голову.

— У вас материків усього три?

— Так.

— Усього три?!

Меудій здивовано подивився на мене.

— А скільки їх має бути?

— Шість!

— Навіщо?

— Не знаю! Вони просто є!

Він ще раз подивився на карту.

А я відкинулася на спинку стільця.

Так.

Це вже було дивно.

Дуже дивно.

Але, можливо, Аліна, Ромка й Макс справді вирішили влаштувати щось грандіозне.

Тільки навіщо друзям аж так витрачатися на розіграш?

Цілий будинок.

Актор.

Карта вигаданого світу.

Магічні спецефекти.

І навіть вигадана імперія.

Я потерла скроні.

Ні, вони, звісно, любили приколи.

Але це вже якийсь божевільний рівень.

Може, я сплю?

Цілком можливо.

Або лежу десь у лікарні в комі, а мій мозок вирішив створити дивний сон.

Хоча хто знає, що людина може побачити в комі?

А може…

Я ковтнула.

Може, я взагалі збожеволіла й зараз лежу в палаті, марю, а цей чоловік існує тільки в моїй голові.

Я непомітно ущипнула себе за руку.

— Ай!

Меудій подивився на мене.

— Що ви робите?

— Перевіряю, чи не сплю.

— І як?

Я потерла руку.

— Болить.

— Отже, ви не спите.

— Не факт.

— Чому?

— Раптом це дуже реалістичний сон?

Меудій замислився.

— Ви завжди так ускладнюєте очевидні речі?

— Зазвичай.

— Це багато що пояснює.

Я вже хотіла обуритися, але він раптом підійшов до вікна.

— Якщо ви хочете переконатися, що це не сон, я можу показати вам академію.

— Академію Луріан?

— Так.

— А там теж три материки?

— У нашому світі — так.

Я скривилася.

— І магія?

— Так.

— І ви справді ректор?

— Так.

Я подивилася на нього.

Потім на карту.

Потім знову на нього.

— Добре.

— Ви мені повірили?

— Ні.

Меудій зітхнув.

— Тоді навіщо погодилися?

— Якщо це розіграш, я хочу побачити, наскільки далеко ви зайшли.

Він кілька секунд мовчав.

— Я починаю розуміти, що сперечатися з вами марно.

— О, ви ще навіть не бачили мене в гарному настрої.

Меудій ледь усміхнувся.

— Тоді ходімо.

Я підвелася.

Якщо це справді розіграш, то Аліна, Ромка й Макс дуже пошкодують.

А якщо ні…

Я намагалася не думати про це.

Бо варіант «я справді опинилася в іншому світі» звучав значно страшніше.