"Я — донька ворога"
Епілог: Після бурі
Минуло п’ять років.
Світ змінився — повільно, болісно, але незворотно.
Відкрились десятки справ.
Були арешти, зізнання, і навіть ті, хто раніше стояв на сцені влади — тепер стояли на лаві підсудних.
А я... Я відкрила центр.
Центр імені Надії.
Для дітей, які втратили батьків. Для жінок, які тікали від насильства. Для тих, хто не має голосу — але має серце.
---
Я прокинулась рано. Місто ще спало.
Прокинувся й мій син — маленький, з чорними очима, як у батька.
Ми назвали його Ян — "життя" турецькою.
— Мамо, ти була героєм? — спитав він одного вечора, коли ми сиділи на даху.
Я посміхнулась.
— Ні, синку. Я була людиною, яка не захотіла більше боятись.
— А тато?
— Він був тим, хто повірив у мене першим.
---
Алі повернувся до медицини. Він оперував безкоштовно тих, кого відмовились лікувати в елітних клініках.
Він став героєм для сотень — але лишався звичайним для мене.
Тим, хто завжди тримав мене за руку.
---
На стіні мого кабінету — лише одна фотографія.
Моя. Його. І старого, сивого чоловіка, що стоїть трохи осторонь.
Батько.
Перед смертю він написав лише одне речення:
> «Можливо, я був ворогом. Але донька моя стала миром.»
Я заплющила очі.
> І відчула: буря минула.
І нарешті — настала тиша.
Та, в якій можна жити. Любити.
І — починати все з чистого аркуша.
---
КІНЕЦЬ
Відредаговано: 15.04.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
