"Я — донька ворога"
Розділ 12: Вони все ще стежать
Ми повернулись додому пізно вночі. Софія мовчала, тримаючи мене за руку. Її пальці були холодні. В голові крутились обличчя, імена, фрази.
Я записав усе, що сказав Соколов. Ми мали перевірити, знайти того свідка, добратись до істини.
Але наступного ранку… усе змінилося.
---
Дзвінок у двері.
Я відкрив.
На порозі — нікого.
Лише конверт.
Білий, без підпису.
Я повільно розгорнув його. Усередині — фото.
Ми з Софією.
У парку. У кав’ярні. Біля її будинку.
А підпис:
> Залишіть минуле. Або ви станете його частиною.
У мене стислося серце.
— Софіє! — покликав я.
Вона прибігла, побачила фото — і зблідла.
— Вони знають.
— Хтось не хоче, щоб ми дійшли до істини, — сказав я. — Вони все ще мають владу. І все ще бояться.
---
Того ж дня я помітив чорну машину біля будинку. Вона стояла годинами. Хтось сидів усередині, не виходячи.
Софія запропонувала переїхати до моїх родичів на кілька днів. Я погодився. Нам треба було зникнути з радарів.
> Але водночас я відчував: ми вже близько. І чим ближче ми до правди — тим сильніше вони будуть нас зупиняти.
---
Відредаговано: 15.04.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
