Глава 1.

Круто було б вчитися в якійсь американській школі, де кожен має свою шафу, окрему парту і своє маленьке особисте життя. Але, на жаль, навчаюся я в звичайній школі не дуже маленького містечка. З оцінками не зовсім біда, але  й до відмінників мені далеко. Життя звичайнісінького середньостатистичного підлітка мені приємне і звичне. Існую в самому нудному ритмі: школа-дім, дім-школа. На всякі хобі бракує часу й бажання, в особистому житті теж відхилень немає - задовольняюсь романтичними серіальчиками. 

       Ось і сьогодні все як завжди: втомлені від половини навчального року діти потихеньку швеньдяють до школи, а за ними - вчителі (в принципі, теж без особливого ентузіазму та впевненості). Я ж йду у зворотний бік від неї. До початку навчального процесу залишилося п'ять хвилин, але за домовленістю, ми з подругами зустрічаємося біля пожежного виходу.

Рита, хоч і не відрізняється пунктуальністю на прогулянках, але на уроки майже ніколи не спізнюється. Вона відмінниця в навчанні і геній по життю . Я завжди заздрила її здібностям. Вона може місяць не ходити на заняття, але відразу вирішує будь-який приклад або пише твір. Кіра ж повна протилежність нам із Риткою, вона – бунтар у нашій компанії. І саме через неї ми зараз стоїмо перед учителем літератури з опущеними очима та сумним видом. Ця копуша так і не спромоглася прийти вчасно, а приперлася аж до третього уроку.

       Ах да! Забула згадати нашу четверту… кхм, персону. Прошу любити і шанувати - Кит, а тобто Микита Голобородько. Друг, ага. Тільки ось у той час, коли ми підписували собі смертний вирок запізненням, цей щур сидів і посміювався на задній парті. А чому? А все через те, що рівно шістнадцять років тому саме 30 листопада його дівчина/стерво вилупилася на цей світ і прирекла його на морок. Ну, і наш Микитка, як найслухняніший хлопчик, за щучим велінням приперся до школи раніше і влаштував їй «сюрприз», який вона сама і придумала.

     В розпал навчального року вчителі почали чудити. Кіру за її постійні чіпкі висказування своєї думки і запізнення нагородили званням старости, бач, може відповідальність її змінить. Весь клас реготав хвилини три поки однокласники не усвідомили, що керівничка не жартує. Віку, дівчину Кита, звісно ж це не потішило, так як вже три роки вона займала цю вельмишановну посаду. Але класна керівничка повідомила, що має намір подавати її на президента школи, тому ця розбещена істеричка все ж таки заспокоїлась.

Вчителька літератури закомандувала робити виставу до нового року, і коли всі голосували за банальщину “Ромео і Джульєта”, ми з дівчатами охоче писали, що хочемо ставити “Кайдашеву сім’ю”. А шо, веселіше ж дивитись не на соплі і слюні, а як хтось среться між собою.

А от вчитель біології вразив нас найдужче. Він завжди був дещо дивним. Добряк, якких світ ще не бачив, але до свого предмету вимагав ставитися відповідально. Але щороку в нього все цікавіші й цікавіші завдання. Пам’ятаю, як пару років тому він дав нам завдання дослідити рослинний і тваринний світ одного з міських пляжів, а потім принести по маленькій деталі  звідти і скласти справжнісінький макет із наших спогадів. Доречі, коли всі принесли квіточки, каміння й мушлі, то наша Кіра виділилася - принесла жабу. Справжнісіньку, живу, та ще й явно не найменшу. І через свою велику “любов” до пасії нашого друга, ця жаба ненароком опинилася на голові Вікторії. Упс. До сьогоднішнього дня прискаю від сміху коли згадую цей вираз обличчя. 

       - Отже, 10Б, сьогоднішній урок у нас спільний з 10А, і ми плавно переміщуємося до актової зали, - сказав вчитель. Здебільшого паралель у нас дружна, тож усі переможно закричали, за що отримали схвалюючий кивок викладача.

       - Усі заспокоїлися? – Рудольф Вікторович пробіг по залу очима. - Ну тоді я, з вашого дозволу, почну. Сьогодні у нас урок буде наповнений безліччю емоцій, цікавих фактів і запитань. Але для початку запишемо тему: «Домінантні та рецесивні гени».

       З свого боку мушу визнати, що урок був досить цікавим, але тільки прослухати до кінця мені не вдалося. Справа в тому, що Кіра, тварюка така, так солодко спала на сусідньому кріслі, що мені теж мимоволі захотілося прилягти.

       - Бугаєва, бугай, буг.. - штовхала мене Ритка. - Та прокиньтеся ви вже, чупакабри.

Я абияк розліпила очі і почала оглядатися. Все той же рідний і улюблений актовий зал, ті самі ненависні мені однокласники.

       - Ну, нафіг? Мені снилися пегаси, – почала скиглити Кіра, теж розліплюючи очі.

       - Нас зараз по парах розподілятимуть, - прошепотіла подруга, поглядаючи на вчителя.

       - Які пари? РАГС по сусідству запропонував оптові послуги? - нарешті прокинулася Кірка.

       - Ні, лабораторна робота в парах, потрібно зі своїм партнером-хлопчиком створити майбутніх дітей.

       - Це що, треба з кимось із наших… - прошепотіла подруга, показавши жест, який у народі означає дуже близькі стосунки.

       - Ну, якщо вам цей спосіб симпатичніший, Гоутко, то можете здійснити це з... - вчитель пробігся по списку. - Михайловським. Але строк до здачі місяць, то прийдеться всеж таки скористуватись підручником.

       У подруги очі з орбіт мало не вилетіли. Справа в тому, що Андрій Михайловський– кохання Кірки з третього класу, але після одного дитячого зізнання все заховалося дуже далеко. У подробиці мене не присвячували.

       - Оголосіть весь список, будь ласка, - почулося попереду.

       - Як вам буде завгодно, - одразу погодився вчитель. І тут полилися прізвища партнерів. Всі приголомшливо ойкали, дехто радів, були й ті, хто вів себе нетактовно й фукав. Так як класів було два, то прізвищ було багато і я уважно вслуховувалася в кожне слово вчителя щоб не пропустити свого партнера. Але, наче знущаючись, Рудольф Вікторович зробив паузу, підняв очі обійшов увесь зал веселим поглядом, знайшов мене і підморгнув.