Розділ 29. Крок у невідомість

– Леді Таурен, – буквально вирвавши мене зі сну, розпоров блаженну тишу голос леді Бердней.

Від чого мене буквально підкинуло на ліжку. І перше, що я зробила, – натягнула вище ковдру, намагаючись прикритися від погляду своєї чимось дуже незадоволеної пращурки. І одразу ж глянула на подушку поряд. Прим’яту, але порожню подушку, на якій лежала якась тропічна квітка з дивовижним, насиченим ароматом. Немов нагадування про шаленство і ніжність минулої ночі. І я мимоволі простягнула руку, торкнувшись білих з багряними розводами пелюсток, і не змогла стримати щасливої усмішки. Навіть попри засудливий, гнівний погляд леді Бердней.

От саме з цією усмішкою я й повернулася до Тіні. Завмерлої на мить, обуреної і досить-таки роздратованої Тіні. Настільки роздратованої, що леді Бердней навіть не збентежив мій неналежний для прийому і світської бесіди вигляд. Втім, для скандалу, який планувала мені закотити наставниця, мій вигляд також мало підходив.

Бентежило її дещо інше. При тому так, що вона розвернулася і почала міряти кроками спальню, в котрій я так і лишилася після нашої з Честером, може, й не першої, але вже повноцінно шлюбної ночі. При тому карбувала кожен крок таким роздратуванням, що я мимоволі підібралася і сіла рівніше, намагаючись бодай так назбирати впевненості для подальшої розмови.

Вигляд це мало похмурий і лякаючий. Тож, як би мені не хотілося її просто проігнорувати і віддатися роздумам щодо вчорашніх подій, мимоволі зібралася і приділила їй всю свою увагу. Хоча це жодним чином не завадило мені взяти квітку до рук і вдихнути її п’янкий аромат. Від чого в грудях вмить стало тепліше, а я сама почувалася наповненою до самих країв якимись незвіданими, але дуже сильними почуттями.

– Доброго ранку, леді Бердней, – опустивши квітку, привіталася я світським тоном, маючи надію бодай так вказати їй на неприйнятність її поведінки. Виглядало це дещо дивно, враховуючи мій зовнішній вигляд. Втім, мені стало сил вдати, що це абсолютно мене не бентежить. – Можна дізнатися причину вашого візиту?

Моя пращурка зупинилася, розвернувшись до мене обличчям і вп’явшись у мене таким поглядом, що я зніяковіла і ледь змогла придушити бажання накритися ковдрою з головою.

– Звісно, міледі, – тоном, яким, мабуть, можна було б знищувати не лише впевненість у собі однієї учениці, а мури ворожих фортець, заговорила леді Бердней. – Це неприйнятно.

Певно, цієї миті я розгубилася остаточно, зробивши певні висновки. Адже в тому, що сталося між нами з моїм уже абсолютно і повністю чоловіком, нічого неприйнятного не було. Зрештою, ми одружені. І цей бік стосунків ставили в обов’язок навіть леді. Тож...

– Прошу? – все ж видушила я, здивовано піднявши брову.

І Тінь охоче пояснила:

– Мені абсолютно плювати на те, де ви були і що робили вночі, міледі. Абсолютно! Але я взялася за ваше навчання і відчуваю відповідальність за результат, якого й досі немає. Досі! Тож щиро не розумію наказу лорда Таурена не тривожити вас сьогодні. І того, що він дозволив собі втручатися в навчальний процес, скасовуючи заняття. Я на це не погоджувалася.

А… Тобто причина її гніву жодного стосунку до моїх переживань не мала.

Ну, припустимо, я на подібні зміни в розкладі також згоди не давала. Та тільки тепер усвідомила, що на вулиці далеко не ранок, а мене й досі ніхто не розбудив. Хоча не сказати, що мені прикро. Я б із радістю поніжилася ще в ліжку. Але в чомусь Тінь мала рацію: обов’язки ніхто не скасовував.

– Заняття не можна скасовувати чи переносити, – продовжувала гніватися леді Бердней, не дочекавшись від мене жодної виразної реакції на її обурення. – Втома, лінь, хвороба… не дають вам права не з’явитися на навчання. Тому…

У мене недоречно майнула думка, що для леді Бердней навіть смерть не стала б вагомою причиною.

Проте з нею важко було не погодитися. Навряд чи я б собі подібне дозволила й сама.

Зрештою, Честер звично все вирішив сам. І за мене також. Що вже роздратувало й мене, не те що леді Бердней. Мабуть, тому мої слова прозвучали так різко:

– Досить! – промовила я, не стримавши емоцій.

І власний голос здався мені на мить інакшим, немов набув сталевої твердості і невідомої раніше сили. Та на диво, леді Бердней замовкла, зупинилася, буквально остовпівши і глянувши на мене так, немов бачила вперше. Дивна реакція. Я очікувала чого завгодно, але не того, що вона таки дослухається до мене. Проте тієї миті це здалося добрим знаком.

– Я зрозуміла причини вашого обурення, – сухо, з тими ж нотками роздратування в голосі, промовила я. – І жодним чином не збираюся порушувати навчальний процес, міледі. За чверть години я спущуся в бібліотеку. Проте зараз прошу покинути кімнату і дати мені можливість привести себе до ладу.

І я очікувала чого завгодно. Але не того, що Тінь абсолютно мовчки і незвично смиренно покрокує до виходу. Настільки це було не в її характері, що я лише провела її розгубленим поглядом.

Це що, все? Вона отак просто, мовчки погодилася зі мною? Чи просто зрозуміла, наскільки неприйнятно вести виховні бесіди в подібному вигляді?

Втім, на аналіз поведінки наставниці в мене просто не було часу. Я дозволила собі лише перевести подих, ще раз вдихнути аромат квітки. І вмить змусила себе зібратися. Зрештою, мені ще треба було якимось чином повернутися до своєї кімнати.