25.3

Тіні відступили, розчинившись у повітрі й залишивши по собі лише той важкий, майже відчутний на дотик запах Вивороту.

– Це уроджена Бердней, мила моя, – промовив він, обійнявши мене й притиснувши до себе так, що я ледь могла вдихнути. – Твоя мати здорова, повна сил і навідає нас найближчим часом.

І я полегшено, хоч і зі свистом видихнула. І саме цієї миті з пітьми виступила неймовірної краси й величності жінка.

Якби щойно Честер не попередив мене, хто саме переді мною, я б запідозрила в ній імператрицю, клянуся. Висока зачіска, розкішне багряне вбрання, яке язик не повертався назвати просто мундиром Заклинателів. Короткі примарні кинджали на поясі. І разом з тим тільки сліпий не впізнав би в ній мою кровну родичку. Певно, таким буде моє обличчя років за двадцять. Хіба, може, менш гордовитим і зверхнім.

– Ця ж леді — твоя далека родичка й остання стихійна Заклинателька. І оскільки живих стихійних Заклинателів світ не бачив більше сотні років, то навчати тебе нікому. Але леді Евелет Бердней люб’язно погодилася поділитися з тобою своїми знаннями.

Леді кивнула, окинула нас поглядом і скривилася.

– Чоловіче, згадайте про правила поведінки на людях. Припиніть обійматися з моєю… – на мить вона насупилася, намагаючись, певно, виміряти ступінь нашої спорідненості. Проте махнула примарною рукою і закінчила промову: – Я чудово розумію ваші почуття, але тримайте себе в руках. – І без переходу вже мені: – Підійди, дитя.

Підходити до своєї якоїсь пра-… геть не хотілося. Але Чес ледь відчутно стиснув мої плечі й відступив, залишивши право вибору за мною. Ну, бодай якийсь вибір. Зрештою, поряд був найсильніший Заклинатель імперії, чи й усього континенту. Що мені зробить якась… Тінь?

І я, піднявши підборіддя, зробила крок уперед і опустилася в низькому реверансі перед жінкою, що перевершувала мене в знаннях, статусі, досвіді… І хай там як, але схвалення в її погляді я вловила. Разом з тим відчувши щось на кшталт самовдоволення. Але усмішку придушила і, підвівшись, поглянула в чорні провали очей примарної леді.

Не знаю, що саме вона побачила в моєму погляді, але стиснутих в одну лінію губ торкнулася скупа усмішка.

– Чудово, – промовила вона і, глянувши через моє плече на Честера, рішуче додала: – Я беруся за неї.

Тобто відмовити найсильнішому Заклинателю вона все ж могла? Якої ж сили ця Тінь?

Певно, це питання відбилося на моєму обличчі, коли я озирнулася на чоловіка, адже він наблизився і, попри засудливий погляд леді Бердней, знову мене обійняв, немов проганяючи той холод, що пробирався з Вивороту слідом за Тінями.

– Леді Бердней не може завдати шкоди тобі як спадкоємиці крові й дару, – заспокоїв він мене.

Втім, я замість того, аби заспокоїтися, розвернулася до нього, проігнорувавши обурення моєї пра-…

– А тобі? – запитала надто різко і, мабуть, надто голосно.

Проте аж ніяк не пошкодувала про свою нестриманість.

– Я впораюся навіть з її осудом, життя моє, – посміхнувшись та упіймавши мою долоню, Чес підніс її до губ і обпалив легким, але таким пронизливим поцілунком. – На більше леді Бердней не наважиться.

– Я б не була така впевнена, юначе, – фиркнула родичка, чим викликала лише насмішливу усмішку мого чоловіка.

– Леді Бердней, гадаю, що вам краще не проявляти свій характер і не забувати, завдяки кому ви тут і для чого. Адже ніколи не пізно повернутися й назад, – хмикнув мій чоловік, глянувши на Тінь. – Зрештою, я завжди зможу знайти зговірливішу, відповідальнішу і не настільки свавільну Тінь на ваше місце.

– Пф… І чого вони навчать дівчинку? – буркнула леді Бердней. – Втім, гадаю, не мені вам вказувати, як жити. Лорде Таурен, вам не час уже на службу? У нас із дівчинкою багато справ. А часу лише в мене нескінченність.

– Радий, що ми порозумілися, – кивнув Чес. І вже мені сказав із такою теплотою і ніжністю, що я майже забула про те, що він мене щойно ув’язнив: – Буду пізно.

І попри невдоволене бубоніння леді Бердней, узяв моє обличчя в долоні й поцілував. Так, що мені абсолютно перехотілося його кудись відпускати.

Проте… Його чекала служба. А мене — навчання під керівництвом леді Бердней.

***
Uuae1pS1

"Нестерпний союз, або Не така,як ти хотів" Анні Кос