21.2

Честер ледь помітно усміхнувся і старанно намагався не дивитися на Вейренгая, який просто-таки погляду не спускав з Таурена. Ніби відчував, що щось у ньому змінилося, і намагався відшукати підтвердження.

Чес навіть заплющив очі, аби не піддатися спокусі. Адже так дивно і радісно було знову… бачити. В сірих тонах, без яскравих барв і трохи розмито, немов звичного світу торкнувся подих Вивороту, випивши з нього кольори. Але, на диво, Чес бачив щодалі, то чіткіше.

Важко пояснити, в чому була причина. Спочатку він скоріше запідозрив би вплив демона. Магічний сплеск, жага не поступатися йому ні в чому. І голос Ейві, який тягнув його з будь-якої пітьми. Чи може бути так, що навіть магічне каліцтво безсиле перед жагою Честера бути з нею? Чи, може, це сама Пташка? Те, що вона — Заклинателька, вже й дурному зрозуміло. Вейренгай, скоріш за все, це зрозумів дуже давно. Тому й вчепився в неї, ще коли вона була дівчинкою. І так, дівчинка-Заклинателька – рідкість. Проте… була ж Равена. Старша, а отже, і навчання скінчила б раніше, і в силу увійшла б. Але Вейренгай накинув оком на маленьку Ейві значно раніше.

Думка про те, що цей старий хтивий тхір пускав слину на його Ейверлін, відгукнулася нестримною люттю. Вся його суть вимагала крові того, хто зазіхнув на те, що належало Таурену. Він так ясно побачив, як вириває йому горлянку, що пальці самі стислися в кулак, немов він уже тримався за горло лорда. Хоча який з нього лорд? Зрештою, чи не вважали вони з Адамом, що за допомогою Ейверлін «друг сім’ї Берднеїв» лише хотів посилити свої позиції серед старої аристократії? Втім, тепер приводів для сумнівів було щодалі, то більше.

– Леді Ейверлін Таурен! – наголосивши на новому прізвищі, заговорив Адам, піднявшись із крісла і обпершись на поруччя балюстради, якою відділявся кожен ряд крісел. І Чес був вдячний йому за ці кілька хвилин відстрочки. – Не бранка в домі Честера Таурена, а повноцінна господиня! Лорд Таурен взяв її за дружину, а не… просто як утриманку. Вона абсолютно самостійно ухвалила рішення про цей шлюб, як і власноруч підписала шлюбний контракт. То до чого цей абсурд? Вам не здається, що ви переступаєте всі межі, лорди? Чи Рада Цитаделі вже взяла на себе обов’язок заглядати під ковдри Заклинателям?

– Дурня якась! – прогудів лорд Хорд. – Не забагато Цитадель на себе бере?

Всі чудово знали, що, окрім дружини і доньки, у нього є коханка і троє синів. І, на диво, саме діти від коханки успадкували батьківський дар. Тому, певно, й не втручалися. Хоча… в справи Хорда ще спробуй втруться. Він довгі носи швидко повідриває. Чес не раз ходив на Виворіт з Хордом. І знав його як сміливого воїна, сильного мага і вірного побратима, до думки якого прислухаються.

– Цитадель зобов’язується дбати не лише про Заклинателів, а й про їхні сім’ї, лорди, – не надто голосно вставив Ар'ян Шаро, молодший хранитель Брами. – Ми усвідомлюємо всю відповідальність перед Заклинателями. Коли ви йдете й ризикуєте життям, відповідальність за добробут ваших сімей лежить на нас…

– Про вашу відповідальність перед покійним лордом Берднеєм та його сім’єю ми, звісно, ще поговоримо, – не надто ввічливо перебив служителя Честер. І той, хай мимохідь, але все ж глянув на Вейренгая, чим підтвердив підозри Таурена. – Про те, приміром, куди поділися кошти, що мали б бути підтримкою для двох самотніх жінок? – молодший хранитель після цих слів так зблід, що це не приховалося навіть у тому нечіткому монохромному баченні світу, що було доступне Честерові.

– Лорде Таурен, ви зараз намагаєтесь звинуватити Цитадель в обкраданні сімей загиблих Заклинателів? – підхопився на місці комендант Цитаделі так стрімко, що його балахон розлетівся, немов підхоплений вітром. – Ви усвідомлюєте серйозність ваших звинувачень?

– Не безпідставних, маю зауважити, – розім’явши пальці, самовдоволено усміхнувся Адам, діставши з-за пазухи документи, які Чес просив його зібрати ще до весілля. – Я провів аудит доходів і витрат, як і належить перед альянсом великих родів. І… – Адам так натурально зобразив прикрість, що Чес ледь стримав усмішку, що так і просилася на обличчя як визнання його акторського таланту. – Я був відверто шокований. Рід Берднеїв завжди був досить-таки заможним. Але… після смерті лорда його сім’я мусила буквально виживати на доходи від судоверфі та стайні. Не такі й великі доходи.

Були, звісно, ще й значні доходи Ейві-Пташки, про котрі, звісно ж, ніхто згадувати не збирався. Зрештою, цифри, представлені на розгляд Ради, завжди говорять голосніше і чіткіше за будь-які емоції.

– Ми з’ясуємо, що сталося, – промовив Глава Ордену, приймаючи теку з документами. Його голос потонув у гудінні, що все дужче набирало обертів і ставало все голоснішим.

Адже… все ж служителі мали рацію: вони мали б забезпечити нормальне життя сім’ї Бердней. Натомість… І тепер Чес без жодного докору сумління вбивав цей клин. Служителі Цитаделі і без того довгий час маніпулювали Заклинателями, нагадуючи, що основний ворог іде з Вивороту. І це правда. Проте Заклинателі беззастережно вірили в те, що служителі Ордену прикриють їм тили…

І це ще Честер не витягнув головний свій козир. Маска Ейверлін буквально обпікала йому груди, лежачи у внутрішній кишені камзола і вимагаючи показати її світу. Довести, що служителі зрадили Заклинателів. Вони вдарили їм у спину. Адже підклад — явна робота когось обдарованого. Теоретика… Та разом з тим Честер стримувався, усвідомлюючи, якими можуть бути наслідки такого скандалу. Крадіжка? За неї покарають відповідальних. А от вбивство… це війна Заклинателів і Цитаделі. Цього допускати не можна було.