Глава 42

Завітав Саня. Він у курсі подій, Євген розповів. Точніше, доповів. Саня, як завжди, спокійний та турботливий. Привіз білі троянди. І Дмитро не приховує свого невдоволення. Я сподіваюсь, це просто хлопчачі веселощі, бо в іншому випадку — мороз по шкірі.

Саня розпитує у друга про самопочуття і заглядає йому в очі. У них якась запланована справа, важливість якої Саня пояснив красномовним підморгуванням. Бойко морщить носа і ліниво протягує:

— Я під дією заспокійливого. Не цікаво буде.

— Нарешті адекватно буде, брате, — всміхається. — Сам заварив Коблевську кашу, тому не крути носом.

Дмитро впирається, топчеться і випалює:

— Вона зізналась!

Я наче кип’ятку ковтнула. Саня мить мружиться на мене, а потім всміхається й закидає голову назад:

— Ну нарешті! — протягує руку і голосно цілує, коли я подаю у відповідь: — Дуже приємно, Янголятко.

Мугикаю щось нерозбірливе, бо язик присох до піднебіння. Саня помічає і, жестикулюючи, пояснює, що Бойко мозок йому виїв своїм Янголом та ластівками.

— Вибач… — опускаю погляд.

— Я радий, що ти наважилась, але на спокій тепер не розраховуй, — хлопець хитро примружився.

— Ну все-все! Не залякуй, — Дмитро притиск спиною до себе. — Вона ж ніжна… І слухняна.

Він так міцно стискує, що дух перехоплює, а можливо, від усвідомлення того, що Саня у курсі «нашої» історії. Цікаво, наскільки він ознайомлений… Потім згадую:

— Сашко, а коли Дмитру вперше погано було? Це важливо.

Дмитро кривиться і фиркає: «Він Саня, а не Сашко», — його друг ніяковіє і ледь тягне кутики рота вгору, а потім відповідає:

— Коли прорахувався з адвокатом.

— Що означає «прорахувався»?

Хлопці переглядаються між собою. Бойко бубонить до Сані:

— А ще кажеш, що я спершу говорю, а потім думаю.

— Я хочу пояснень! — моїм переляканим тарганам вкрай не сподобалась така відповідь, бо здогадки почали вилазити, як гриби після дощу.

— А я хочу тебе! І що? — Бойко злиться, але ліки згладжують його норов. — Обставини, бачиш? — розвів руками.

— Але ж…

Мене перебив Саня, вперше за весь час знайомства:

— Я мав на увазі, Дмитро прорахувався зі шляхом, яким ви їхали в авто. Довелось добряче похвилюватись. Ось і все, — піджав вуста і перевів погляд: — Ходімо вже, брате.

«Дарма намагаєшся, хлопче, я вже вигадала тисячу здогадок», — думаю про себе і намагаюсь саме це показати.

Ще трохи повпиравшись, як лінивий школяр, Дмитро зітхає і плентається за другом. Потім, нагадавши щось, перевіряє наявність за поясом зброї й шукає очима у палаті. Помітивши мій телефон на подушці, тицяє пальцем у нього і дає настанови:

— Нікому не розповідай про аварію, прошу. Взагалі бажано не дзвонити нікому.

— А навіщо ж він потрібен?

— Точно, — рушає до ліжка.

— Ні… — швиденько ховаю пристрій за спиною.

— Олюню, я серйозно, — Бойко хмуриться, але враз спокусливо всміхається і тягнеться з поцілунком: — Як же я не хочу їхати від тебе, Янголятко. Ми надолужимо кожну втрачену секунду, обіцяю.

— Бойко, їдьмо! — Саня мнеться у дверях. — Нікуди вона не дінеться, тим паче тут Євген.

— Так! Євген, — хлопець хвацько йде до охоронця у коридорі й зупиняється прямо перед його носом: — Ще одна помилка…

— Я зрозумів, Дмитре Борисовичу, — спокійно відповідає.

— Будь поряд, у палаті, — продовжує, а потім грайливо підморгує мені: — І ніяких капризів до мого приїзду.

Дмитро закляк, змірює охоронця з голови до ніг:

— Я ж сказав поряд бути! Проходь до палати!

Євген супиться і нерішуче переступає поріг. Бойко не вгамовується й тицяє пальцем чоловікові у груди:

— Сьогодні вона цінніша, ніж учора, — кидає теплий погляд на мене і відступає: — Не смій її торкатись, Євгене.

Хлопці нарешті зникають у коридорі, залишивши мене з чоловіком вкрай здивованими. Ловлю себе на думці, що від такої Дмитрової турботи трохи лячно. Але ж… Це тимчасово. Це стрес.

Витріщаюсь на замиту пляму крові на підлозі, дірки від куль у стіні… Я зізналась. Все. Немає таємниць. Чи стало легше? Дідько, ні! Абсолютно! Відчуття, що я просто зіграла роль у спектаклі й тепер чекаю завершення за ширмою.

Два місяці тому я була сором’язливою дівчиною, що зловживала алкоголем і намагалась впорядкувати своє життя вранішніми пробіжками. А потрібно було б розібратись із тарганами у голові. Так-так, з вами, кляті квартиранти. Я закотила очі, наче маю побачити їх у себе на лобі.

Отже, репортаж та адвокат — справи Бойка. Заходжу в інтернет, там дійсно купа здогадок на рахунок аварії адвоката. Влягаюсь на подушку, рахую краплі дощу, що сповзають по склу, і намагаюсь скласти повну картину Дмитрового плану. Цікаво, що б було, якби ми доїхали до мотелю, що було дозволено адвокату? А може, він теж не у курсі гри був? Звідки Руслан взагалі взявся?