Ми прокидаємось одночасно від гудіння телефону.
— Клята п’ята ранку, — бубонить Солодкий.
— Ні, не йди, — ловлю тепленького хлопця, але він міцніше закутує у ковдру.
— Спи, я зараз повернусь.
Сон одразу ж повертається, і, здається, за мить вже чую, як він знову вовтузиться збоку. Ніс лоскочить аромат кави. Тягну руку до горнятка. Дмитро перехоплює і розтирає зап’ястя, потім цілує. Чую шепіт: «Вибач». Відкриваю очі, хлопець ледь не плаче.
— Що?
— Я… Не хотів так, — продовжує розтирати шкіру, не відводячи жалісливого погляду.
На зап’ясті ледь помітні сліди вчорашньої суперечки. Сідаю на пах, промовляючи:
— Цього більше не повториться.
— Ніколи більше...
— Я востаннє у тебе дома. Це ненормально. Я не звикла до таких «діалогів», вибач, але мені абсолютно не сподобалось.
— Ти, здається, залишилась задоволеною, ні?
— Бойко, я не про те!
— Зрозумів, зрозумів, — пригорнув до грудей. — Мені теж не підходить, я вчусь бути з тобою… Дай трохи часу.
— Такий ритм не для мене.
— Я зміню ритм! Що ще?
Чую, як прискорюється його серцебиття, цілую шию і влягаюсь зручніше на плече:
— Я можу поспостерігати за твоєю роботою?
— Олю, скажи, що не так, і я…
— Потім… — підводжу погляд, очікуючи.
— Так, будь ласка. Спостерігай, — зітхнув і заходився швидко перемикати таблиці, графіки, кудись підключатись та відкривати безліч вкладок.
Я дивлюсь на порожні полиці навпроти. Таки сюрпризи продовжую ненавидіти. Серед ночі ми прокинулись і повечеряли, а потім вирішили зібрати розбиті вази й квіти. Я розплакалась, бо мені шкода зламаних паличок бамбуку, і вази ніжні, і квіти. Бойко просив заспокоїтись, бо він щось вдіє з собою. Ні, цей хлопець не дарма на обліку стояв. Несамовитий, але такий теплий і м’який. Тіло важчає. Здається, підйом о п’ятій не для мене…
Прокинулась одна у ліжку. Поблукала порожньою квартирою, посмикала замкнені двері в інші кімнати й вирішила приготувати яєчню. Ввімкнула М1 й оглядаю вітальню. Сонце наливає приміщення теплими променями, «квітів не вистачає», — зловила себе на думці, а ще… Мені комфортно, звично тут знаходитись. Довгоочікуваний спокійний ранок… Ага! От тільки пообіцяла Бойку більше не з’являтись тут.
Неспішно розкладаю тарілки на стільниці, коли повертається Солодкий.
— Нарешті у цій квартирі їжею пахне!
Дмитро задоволено усміхається, проходячи на кухню. Він у бейсболці й теплому спортивному. Є хоч якась річ, що йому не личить? Цілуємось, наче не бачились пів року.
— Що приготувала?
Я мовчазно демонструю яєчню з помідорами.
— А я шаурму привіз.
— Шаурму? — надто емоційно промовила.
— Ну… Твоя улюблена страва, — хлопець вмить знітився. — Ти ж сама казала!
— Я? Коли?
Дмитро з розмаху гупає паперовим пакетом об стіл і ховає руки в кишені. Зараз почнеться...
— Мені подобається, але це не улюблена страва.
— А яка?
— Потім. Сідай, — заглядаю у пакет.
— Все надієшся, що втечеш від мене? — хилить голову набік.
— Так, — зізнаюсь, бо набридло викручуватись. — Чай солодкий п’єш?
— Ні, каву.
— Ні. Чай п’єш. До шаурми потрібен солодкий чай.
Дивлюсь, як Бойко ледь втримує усмішку.
— Це ж те саме правило, що й зі смаженою картоплею, — сама вже ковтаю сміх.
Дмитро береться до сніданку. Все настільки гармонійно… Звичайні музичні новини по телевізору, кипить чайник, мій Бойко з набитим ротом їжі... І так захотілось тупотіння маленьких ніжок, що ось-ось почується з кімнати… Я міцно мружусь.
— Олюню, що таке? Про що думаєш?
— Каву, пане Бойко, п’ють з французькими хрусткими круасанами, на балконі з видом на Ейфевелеву вежу, а не ось тут ось... З шаурмою, — повільно наливаю йому чай.
Спостерігаю, як важко він ковтає їжу і сьорбає гарячий напій, витягує вуста, аби не вибухнути сміхом, і вичавлює:
— Зро-зу-мів.
— Надіюсь на те...
Відвертаюсь, щоб не розсміятися.
— Надіється вона...
За мить ми регочимо до болю у животі.
Дві години потому від ідеального настрою нічого не залишається. Вечірка сьогодні ввечері, а роботи ще дуже багато. Дмитро привіз Ангеліну, але від неї більше захопливого вереску, ніж допомоги. Декілька гаркань Бойка, і вона слухняно виконує всі мої прохання.
— Ти можеш йти оглянутись, якщо бажаєш, — не витримую її жалісного погляду.