Глава 20

У Валентини сидимо за пляшкою вина, допомагаємо виманити Аркаші якусь дівчинку на побачення та сходимось на думці, що чоловіки без нас, дівчат, не можуть ні посваритись, ні помиритись, ні запросити іншу дівчину на побачення.

Відносини подруги зі своїм пасинком переросли у тепло-дружні. Справжня милість тепер дивитись на їхнє спілкування. Валентина згадує про репортаж. Я знову не виконала заплановане і намагаюсь перевести розмову на іншу проблему:

— Я думаю, чи можливо зняти арешт з «Мрії».

— Ого, подружко! Чого б це? Дмитрове прохання?

— Ні. Просто це буде правильно, ну й у мене є можливість.

— Через татка?

— Так, тільки він не в захваті від цієї ідеї.

— Якщо юридично є можливість, а вона завжди є з грамотним адвокатом, то нічого нереального не бачу.

— Тато вів Дмитрову справу, як я можу давити юридично?

Валентина примружилася:

— Тоді навіщо це тобі?

Відчуваю, як алкоголь розв’язує язика, і від страху тікаю до вбиральні. Валентина не розуміє чому, це добре. Вона не бачить, отже, ніхто не бачить моїх страждань. Я глибоко дихаю. Щоночі повертаюсь до того фатального ранку, до тієї ванної кімнати... Чому я взагалі пішла з Бойком у номер? Ох, поверну комплекс... Поверну благодійний фонд... І втечу з цього міста остаточно...

— Я знаю, в якому клубі Бойко відпочиває, — зустріла мене хитрою посмішкою.

— Ось цього мені не потрібно, я серйозно.

Вона одягнута у сукню-топ, що повністю відкриває п’ять ластівок на ключиці. Я на мить провалююсь у свою безодню. Ластівки — символ свободи... Видихаю. Для мене поки що недосяжна.

— Що? Заздриш? А я казала, давай разом бити, а ти боягузка. Я вже викликала таксі, їдьмо.

— Валентино! Я не поїду до того клубу, — не можу приховати хвилювання.

— Та жартую я, жартую.

В таксі переспівуємо весь альбом Олі Полякової й на сердиті погляди водія відповідаємо: «Ми не винні, що так далеко їхати!»

У клубі людно, голосно… Ми йдемо до бармена. Коктейлі й підморгування у всі боки від Валентини. «Що ти робиш?» — запитує мій погляд, але подруга тільки відмахується. Їй потрібно перепочити від думок про сварку.

Добру годину потягуємо напої, хихикаємо до чоловіків та чекаємо нормальної музики на танцмайданчику. Я помічаю прискіпливий погляд однієї з дівок. І майже впевнена, що це Дмитрова Зайка-брюнетка. Груди та довге чорне волосся — незабутнє. До того ж у неї тату. Прошу Валентину поїхати до другого клубу. Вона впирається, аргументуючи, що саме цей клуб терпіти не може Денис, бо тут завжди забагато молодих, зухвалих бандюків. О, чудово. Я дістала телефон і ввімкнула інтернет. Хай буде, на всяк випадок.

Випиваємо ще по коктейлю, Валентина виговорилась і майже пробачила чоловіку. Може, невдовзі додому поїдемо? Ця думка трохи заспокоює. На мене йде Зайка, чому мені моторошно? Вона проходить повз, зачіпаючи рукою. Здається, їй вже сумно просто танцювати. Тягну Валентину до себе і розповідаю про дівчину Бойка, прошу таки поїхати звідси. Валентина гупає бокалом по барній стільниці, кляне знову всіх чоловіків і замовляє нам щось міцніше. Ох, лихо буде... Далі знаходить брюнетку очима і гіпнозує її добрих хвилин десять. Мені до нудоти не комфортно.

Валентина пропонує піти на танцмайданчик, і ми пропихуємось у центр. Серія життєрадісних фотографій для Дениса. І божевільні, веселі танці. Я забула про Дмитра та його брюнетку, про репортаж та статтю. Не так вже й погано іноді вийти до клубу...

Все псує повільний танець. Ми замовляємо ще коктейлі. Я, здається, помічаю Бойка. А може, просто у кожному його вбачаю. Валентина підстрибує від щастя, повідомляючи, що Денис їде за нею до клубу. Хух... Нарешті.

Йдемо у вбиральню, подруга знову фарбується, обливається парфумами, що аж очі ріже, і наказує йти та веселитись. Але тут заходить брюнетка зі своєю свитою. І ми граємо у зоровий двобій. Вона була відкрила рота, але Валентина, ховаючи мене за своєю тендітною спинкою, випалила навипередки:

— Спробуй хоча б ім’я її промовити, собака ти облізла, і Бойко з тебе шкуру здере. Але перед цим випробуєш мій свіженький манікюр, все ясненько?

Я на добру голову нижча за подругу, але ж у мене всередині теж коктейлі булькотять. Валентина не дає навіть визирнути з-за неї. Оце подругу маю! Ще трохи, Олю, ще трохи… Спокійно проходимо живим коридором, і я навмисне уважно розглядаю скривлене від образи обличчя брюнетки.

Знову коктейль, ми сміємось до болю в животах. Подруга перекривлює вираз обличчя спантеличеної Зайки, я прошу без самодіяльності, бо знаю запал Валентини.

Танцмайданчик, крадькома шукаю очима брюнетку і бачу її з ним. Бойко, напевне, тільки прийшов, бо обціловує кожну кралю за столиком. Найзадоволеніша, звісно ж... Висить на ньому. Цілує його груди через легкий джемпер. Фуу… Мене сіпає, і я мовчки знімаю ланцюжок. Валентина виглядає чоловіка, тому не дуже звертає на мене увагу.

Дмитро в сонцезахисних, в зубах — цигарка, у світлих джинсах. Він страшенно самовпевнений і, ой... Розглядає мене, поки я оцінюю його. Грудаста брюнетка знову відволікає, повісившись йому на шию. Теж мені — мачо... Я протискуюсь глибше у натовп і навмисно тримаюсь спиною до нього.