Глава 4

Широкою алеєю до лабіринту йде сім’я Бойків. Софія підходить ближче і починає розповідати, хто кому ким доводиться:

— Ну, Борис Миколайович ти зрозуміла, так? Без п’яти хвилин депутат якогось там збору. Мабуть, на твоїй ідеї рекламу собі хоче зробити... У нього ресторани у місті і комплекси відпочинку. Готель у центрі Одеси.

Я зміряла главу сімейства поглядом. Високий, у чудовій фізичній формі чоловік. Дмитро схожий на тата.

— Струнка білявка — Єва Олегівна, його дружина. Вона у фонді вирішує організаційні питання щодо заходів всіляких. Але вирішує на трієчку. Їй вочевидь це не надто цікаво. Дмитро її на дух не переносить. Вона на п’ятнадцять років молодша за чоловіка. До речі, Міс Одеса-2003. Тепер зрозуміло, чому та мала не відчуває землі під ногами? Донька Бориса та Єви — Ангеліна. Їй чотирнадцять і вона вже брала участь в закордонних конкурсах краси.

Ого! Дівчата дійсно занадто поважні, схожі між собою, одягнені у червоні сукні та на височенних підборах, обидві зверхньо спостерігають за квестом.

— Ну і… Наш бунтар, — Софія видихнула.

— Так, — задумливо протягую.

Дійсно, Дмитро надто просто виглядає на фоні загальної сімейної гордовитості. Він одягнув на футболку молочну в’язану кофту, джинси та кросівки так і залишив.

— Ходімо, познайомишся, — Софія тягне до лабіринту.

— Ні, що ти! Глянь на мене, — відтягую Дмитрового светра.

— Це ж твоя ідея, Борис Миколайович запитуватиме.

— Ні, не піду, — шиплю.

Тим часом Дмитро підходить до нас і простягає мені каву:

— Привіт, Софіє, як малий?

Мене ніби блискавкою гахнуло. Я не запитала у неї. Тільки винувато кліпаю очима і чекаю від Софії відповіді.

— Та все гаразд. Ніс подряпав, ось і все.

— Ти кажи, якщо щось потрібно, — Дмитро стурбований. Між ними точно тільки одна розмова була?

Я злюся чи ревную, не знаю. Ковтаю забагато кави, яка виявилась надто гарячою.

— Ой, дідько! — лаюсь, торкаючись губ. Вони печуть вогнем.

Софія тільки усміхається і киває на лабіринт:

— Піду. Там, мабуть, питання є…

— Як завжди, — бубонить Дмитро, потім звертається до мене: — Чим не вгодив?

Намагаюсь не облизувати обпечені вуста, але так хоч трохи легше. Він розуміє мої страждання і відверто милується.

— Це не смішно, — реально боюсь знову надпити кави.

— Боляче? — обережно підіймає моє підборіддя і, ледь торкаючись пальцем, проводить під нижньою губою.

Земля втекла з-під ніг. Серце так голосно б’ється, стукіт навколо мене, не можу вдихнути... Він часто кліпає очима, проводить пальцем до вушка, заправляючи волосся. О боженьки, викликайте швидку… Зажмурююся, насолоджуючись його доторками.

Ні-ні-ні… Згадай, чим закінчилась попередня зустріч… Ні… Я не можу бажати… Ти втратив все через мене… Ой… Відчуваю його вуста і миттю тягнусь назустріч.

— То ви цілуєтесь чи я можу запитати?

Ми відскочили одне від одного, як підлітки. Поряд стоїть Ангеліна і усміхається:

— Ти гарненька, — звертається до мене, — і светрик гарний. Знайомий.

— Ліно, вимкнись, будь така ласкава, — Дмитро швидше впорався зі збудженням, тому виглядає просто трохи злим.

— Дякую, — відповідаю на її комплімент і, от халепа, мій голос тремтить, і всі це помітили.

Ніяковію і точно знаю, що схожа на розжарену грілку. Ангеліна щебече далі:

— Ти підвезеш мене до Таньки?

— У тебе є тато з мамою, хай підвозять.

Він хоч когось не ображає? Я не можу приховати здивування. Ліна серйознішає і звертається до мене:

— Він вчора за сніданком на твоїй сторінці в інстаграмі сидів.

— Ще один вибрик, і вхопиш по шиї, — Дмитро погрожує сестрі долонею.

— А півонії, до речі, я обирала. Тобі сподобались? А мій братик червоні троянди хотів...

— Я тебе вб’ю, зараза мала, — Бойко сичить крізь зуби й усміхається до сестри: — Коли тебе підвезти?

— Через пів години, Братику-Дімчику.

Не втримуюсь і сміюсь з цієї перепалки. Нарешті напруга спала:

— Так, квіти неймовірні, дякую.

— Ось бачиш, хотів же для особливої дівчинки.

— Ліно, йди вже, я прошу тебе, — скоромовкою промовляє Братик-Дімчик.

Ліна обертається на підборах і, підстрибуючи, крокує до своїх батьків. Мій Бойко почухав брову і пробубнів під носа:

— От зміюка росте.

Ми йдемо до лабіринту. Там зібралась черга з охочих. Квитки недорогі, тому збір коштів йде повним ходом. Батьки Дмитра виглядають задоволеними.

— Кава сподобалась?

Я відпиваю і миттю впізнаю присмак.