Минуло кілька місяців. Микита намагався втілити свою ідею — запустити невеличкий стартап з доставки еко-продуктів. Він працював по дванадцять годин на добу: вдень — кур’єром, увечері — над сайтом і бізнес-планом. Але поки що — лише збитки.
Аліна бачила, як він виснажується. І водночас — як палають його очі, коли він говорить про свою справу. Вона не зупиняла його, навпаки — щодня підкидала ідеї, підтримувала морально і матеріально. Вона вірила в нього так, як ніхто раніше.
Але зовнішній світ не залишався осторонь.
— Це все безглуздо, — знову повторював її батько. — Він тягне тебе вниз. Це не партнер, це мрійник.
— Я не твоя інвестиція, тату, — тихо відповіла Аліна. — Я сама вирішую, куди вкладати своє серце.
У Микити також почали з’являтися сумніви. Одного вечора він сказав:
— Аліно… А раптом твій батько правий? Раптом я… просто невдаха?
Вона взяла його обличчя в долоні:
— Ти — не цифра в таблиці. Ти — моя людина. Я вірю не в проєкт. Я вірю в тебе.
Його очі зволожились. Це була перша ніч, коли він заплакав не від поразки, а від того, що хтось його тримає навіть тоді, коли він сам собі не вірить.
#1675 в Жіночий роман
#6721 в Любовні романи
#1599 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 11.07.2025