Я буду вірити

РОЗДІЛ 3. Тіні сумніву

Минуло кілька місяців. Микита намагався втілити свою ідею — запустити невеличкий стартап з доставки еко-продуктів. Він працював по дванадцять годин на добу: вдень — кур’єром, увечері — над сайтом і бізнес-планом. Але поки що — лише збитки.

 

Аліна бачила, як він виснажується. І водночас — як палають його очі, коли він говорить про свою справу. Вона не зупиняла його, навпаки — щодня підкидала ідеї, підтримувала морально і матеріально. Вона вірила в нього так, як ніхто раніше.

 

Але зовнішній світ не залишався осторонь.

 

— Це все безглуздо, — знову повторював її батько. — Він тягне тебе вниз. Це не партнер, це мрійник.

 

— Я не твоя інвестиція, тату, — тихо відповіла Аліна. — Я сама вирішую, куди вкладати своє серце.

 

У Микити також почали з’являтися сумніви. Одного вечора він сказав:

 

— Аліно… А раптом твій батько правий? Раптом я… просто невдаха?

 

Вона взяла його обличчя в долоні:

 

— Ти — не цифра в таблиці. Ти — моя людина. Я вірю не в проєкт. Я вірю в тебе.

 

Його очі зволожились. Це була перша ніч, коли він заплакав не від поразки, а від того, що хтось його тримає навіть тоді, коли він сам собі не вірить.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше