Глава 3

  Рома
Додому Роман повернувся дуже похмурим. Кинувши батькам і сестрі "привіт" він піднявся у свою кімнату.
Під час вечері він не сказав ні слова.
- Що сталося? - Спитав тато. - Ти, звичайно, постійно похмурий, але сьогодні занадто.
Рома подумав, розповідати про те, що сталося, чи ні, але швидко вирішив.
- Та дівка... Що тебе, Машо, врятувала… Вона постійно переслідує мене.
- Тобто переслідує?
- Постійно ходить за мною, намагається допомогти. А сьогодні образилася на те, що я їй сказав! Слабохарактерна!
- А що ти їй сказав? - Рома побачив, як його тато спохмурнів.
- Ну... Я сказав їй, що вона не розуміє, як це - Втратити близьку людину.
Тато Роми ще більше спохмурнів.
- А вона що?
- Вона... Вона сказала, що я не знаю, про що говорю. Ще сказала, що більше не чіпатиме мене.
- І ти про це так просто так просто говориш? - Рома помітив, що тато ставав вже злим.
- Так. А в чому справа? Вона сама винна. До того ж, не забувай, що їхня сім'я зробила з дідом!
Федір Іванович вже кипів.
- Досить! Дарма ти ображаєш Ніну! По перше, вона не несе відповідальності за вчинки своїх батьків, а по друге, ти дійсно не знаєш, про що говориш!
- Так розкажи мені!
- Гей, хлопці, спокійніше. - Мама Роми, схоже, була єдиною, хто міг примирити батька з сином у такі моменти. - Дійсно, що такого сталося?
Федір Іванович зітхнув.
- Вчора у будинку в місті сталася пожежа. Будинок згорів. А сім'я, що живе в цьому будинку, зараз у лікарні. Окрім однієї дівчини. І ми всі її добре знаємо.
Маша тихо подала голос.
- Зачекай... Це Ніна?
- Так. Її рідні зараз в лікарні. Але це ще не все. У тій пожежі померла сестра Ніни.
На кухні настала тиша. На лиці брата і сестри були різні емоції. На лиці Маші - жах, Роми - здивування. Останній спохмурнів і сказав:
- Так їй і треба. Вона заслужила це.
- Тобто? Ти серйозно? - Маша, яка вже встигла подружитися з Ніною, зовсім не розуміла поведінку брата.
- Так, серйозно! Ти знаєш її прізвище? Ні? А я знаю! Яременко!
- Стій. - Маша почала дещо розуміти. - Вона що, їх донька?
- Так! Тепер ти розумієш, чому я так до неї ставлюся! Її батьки зруйнували нашу сім'ю! І вони поплатилися за це!
Рома пішов у свою кімнату. З хвилину на кухні панувала тиша. Потім Маша тихо спитала:
- Тату, це правда? Про Ніну.
- Так. Але діти не відповідають за вчинки своїх батьків, тим паче її батьки  ні в чому не винні.
 Ніна
В школу Ніна йшла похмура. Друзі знали про пожежу і намагалися її підтримати, але дівчина не могла думати ні про що, окрім родини. 
На уроці Ніні прилетіла записка. "Після цього уроку за школою. Треба поговорити. Рома."
Тобто? Спочатку відштовхував, а тепер хоче поговорити? Цікаво. Про що? Поряд сидівша Рита заглянула у записку.
- Нічого собі! Оце так поворот!
- Тихо ти! - Прошепотіла Ніна. - Ще б голосніше закричала. І я сама нічого не розумію. 
- Ти ж передаш мені вашу розмову?
- Звичайно.
На перерві Ніна пішла за школу. Рома вже чекав на неї. Підійшовши, він сказав:
- Ти прийшла.
- Звісно. Про що ти хотів поговорити?
- Я все знаю.
- Що саме?
- Про пожежу. Про твоїх рідних. Про твою сестру.
Здивуванню Ніни не було меж.
- Але... звідки?
- Здогадайся.
Ніна задумалася.
- Твій тато. Він розказав.
- Так. 
- І що тепер? Ти всім розкажеш?
- А ти хочеш?
Хлопець подивився Ніні в очі. Дівчина подивилася в них, потроху відвела і відповіла:
- Ні.
- Значить не розкажу. Але за однієї умови.
- Якої?
- Ти не будеш підходити до мене і не чіпатимеш мене.
- Я згодна.
Йшовши по коридору, Ніна наткнулася на Риту.
- Ну що? - Схоже, подруга помирала від цікавості.
- Прикинь, він знає про пожежу...
- Що? Тобто знає?
- Не перебивай. Я вмовила його нікому нічого не розказувати.
- Це добре. Бо в мене для тебе є ще одна новина.
У цей час до нас підійшов Макс і взяв Риту за руку, іншою обійнявши її. 
- Це те що я думаю? - Ніна посміхнулася. - Ви разом?
- Так. - Рита ніяково посміхалася. - Ще з позавчора.
- Ми хотіли тобі розповісти раніше, - Продовжив Макс. - але ти була у такому стані, що ми вирішили відкласти це на потім.
- Це дуже добре, що ви розповіли! - Ніна враз спохмурніла. - Але... Гриша про це знає?
- Поки ні. - Усмішка спала і з обличчя Рити. - Ти ж знаєш, він важко переносить смерть Кіри. Він був закоханий у неї.
- Знаю. - Зітхнула Ніна. - Треба буде навідатися до нього. Пропоную зробити це завтра.
- Згода. - Посміхнувся Макс. - Ти права, треба витягати нашого друга.
- Нінко, слухай, може тоді сього в кіно? Розвіємося трохи.
- Вибач, не можу. Хочу навідатися до свого згорівшого будинку.
- Ти впевнена? - Обличчя Макса стало схвильованим. - Зможеш? Все таки, тебе з тим домом зв'язує багато жахливих спогадів.
- Я впораюся. Я маю це зробити.
Будинок згорів. Повністю. Ніна зайшла за хвіртку і підійшла до дверей, точніше до того, що залишилося від них. Глибоко зітхнувши, вона зайшла всередину.
Всередині теж все було чорним. Обережно, щоб не забруднитися, Ніна пішла у кімнату Кіри - туди, де вона померла. 
Звичайно, у кімнаті нікого не було.
Ніна підійшла до того, що залишилося від ліжка. Стримуючи сльози, вона присіла і стала роздивлятися його. І один кут привернув її увагу. Серед попелу виднівся шматок блакитнної тканини. Придивившись уважніше, Ніна розпізнала в цій тканині шматок Кіриної сукні. 
Діставши пакет Ніна обережно переклала туди шматок, пообіцявши собі відвезти його в поліцію. 
 

Дуже дякую, що читаєте мою книгу) ставте зірочки і пишіть коментарі, я все бачу і читаю)

Я намагатимуся викладати глави якомога частіше)

До зустрічі)