Глава 10

ЗЛАТОСЛАВА.

Я замислилася. Гадала, бабуся вже має хворих, і наша розмова на сьогодні завершена. Але вона повернулася та присіла назад за стіл. Її погляд миттєво напружився, і, вона набравши повні легені повітря, продовжує.

— Ти питала про кулон? — Катерина витримує паузу, а по ній невдоволеним тоном відповідає: — Коли ти була іще зовсім крихітка, Ірина гуляла з тобою по місту. Одного разу їй трапилася циганка, яка наказала негайно віднести кулон, що поруч з тобою, на цвинтар та закопати на могилі когось із родичів, адже він проклятий і накличе на тебе небезпеки та прокляття. — Бабуся зітхає. — Твоя мати мовчки виконала наказ циганки, та про це я дізналася згодом. Виявилося, що це зробили твої суперниці. Вони й понині вперто не хочуть, аби Болеслав був з тобою...

Я великими очима дивлюся на бабусю, а вона запевняє:

— Так, так, моя дівчинко.

— Але чому кулон не забрав ніхто назад? — невдоволено питаю.

— Не годиться з кладовищ забирати речі, які перебувають там уже певний час, та ще й тримати їх біля малої дитини, — заклопотано відповідає бабуся йзнову ловить мою руку та додає: — Есфін — твоя найлютіша суперниця. Саме вона бажає тобі зла, і тобі її потрібно остерігатися найбільше. Вона чорна відьма, і тепер, коли Болеслав зустрів тебе, вона про це знатиме. — На обличчі Катерини з’являється паніка. — Вона робитиме все, аби зжити тебе зі світу. На жаль, я нічого не можу зробити. Ти мусиш носити браслет, а найкраще для тебе — це поєднатися з Болеславом. Він твій захист та оберіг.

— А як же Юстин? Я кохаю його, бабусю... У нас же весілля через місяць...

Катерина стискає мою руку міцніше і стурбовано просить:

— Дитино, тільки не тримай на мене зла, але не кохає тебе Юстин уже давно. Іншу має...

— А як же наше весілля? Якщо це правда, то чому він не скасовує його? Чому? — ледь не зі сльозами забираю свою руку з рук бабусі.

— Він збирається зробити це біля вівтаря, — холодно випалює вона.

Мені боляче це чути. І вірити в це не хочу, бо, напевно, Катерина навмисно це говорить, аби я була з тим ледь не тисячолітнім нареченим.

— Бабусю, молю, скажи, що це обман. Я ж так кохаю Юстина. І зовсім не кохаю того вашого Болеслава — він старий. Я не хочу бути з ним і не буду, тож хай ті старезні Есфіни чи Фіони забирають його собі. Мені тільки Юстин потрібен.

— Златославо, Юстин і думати про тебе забув, — переконливо кидає бабуся. — І це не наклеп — це правда. В цей момент він з іншою, і плани на неї має серйозні.

— А я..? — розлючено підіймаюся.

— А ти — його помилка...

— Я тобі не вірю! — переходжу на крик. — Цього бути не може...

Бабуся мовчить, а я на емоціях випалюю:

— А знаєш, я ще сьогодні це з’ясую, — кидаю та йду на вихід.

— Златославо, не їдь нікуди. Не роби дурниць. Ти ж не спала цілу ніч...

Далі я уже не чую закликів бабусі, бо дорогою до машини набираю вітчима, і, коли він знімає слухавку, прошу його пробити номер, який йому надішлю.

Сівши за кермо, я розревілася. Я ж їхала до бабусі все з’ясувати, а заплуталася іще більше.