Персик

Я стояла біля дзеркала, уважно розглядаючи себе у віддзеркаленні. На мене дивилась я, лише налякана. Я завжди любила дзеркала, вони ніколи мене не обманювали. І ось там відображалась я, маленька, налякана, зеленоока відьмочка.

- Я сильна, в мене все вийде,- скоріше вмовляла, ніж внушала собі я.

Я відійшла від дзеркала і сіла на кроваті. Як, ну як вмовити себе одружитися за незнайомого мені чоловіка, коли мені ще сни про единорогів і радугу сняться, як що я симпатичному мені хлопцю навіть в очі подивитись не можу!

Сьогодні були екзамени у всіх, крім мене. Всім невдовзі видадуть дипломи, а мене видадуть заміж. Я швидко одяглася, взяла всі свої заощадження, взяла все необхідне, поклала кішку в рюкзак та вийшла з дому. Куди йти, я не знала і, насамкінець, я вирішила зайти до свого улюбленого ресторанчика.  Замовила безалкогольну пінаколаду.

 – Привіт.

Він дивився на мене.  Високий, привабливий, з глибокими сірими очима, в поношеній яскравій червоно-оранжевій куртці із зеленим змієм на спині. Його сірі очі зачаровували. Аромат дорогих парфумів залоскотав ніздрі, цей аромат зводив мене з розуму.

 - Привіт, можна підсісти?

 -  Вільних місць повно, ти вже один раз підсів!

 – Я не хотів.  Вибач, - він сів за столик.  - Якось стояти незручно. 

 – Я теж не хотіла.  А тепер мене без мене одружили, тобто, заміж збираються видати.  Ти взагалі хто?

 - Я – Рома, твоє домашнє завдання, забула?  – він усміхнувся.

 - Ти не схожий на моє домашнє завдання.

 - Я трохи змінив зовнішність.  Став трохи молодшим.

Він засунув руку в кишеню і витяг звідти чорну оксамитову коробочку.

 - Ось, це тобі.

 – Що це?

 - Персик.

 - ???

 - Це, звичайно, не абрикоса з дерева прабатьків, але його теж було важко дістати.

Я взяла коробочку зі столу та відкрила.

 – Він не простий.  Цей персик вгамує будь-який голод і вилікує від будь-яких хвороб.  Він із висячих садів Семіраміди.

Гарний, запашний персик так і просився до рота.  З рюкзака жалібно муркнула кішка.  Я дістала і посадила її на коліна, та замуркотіла.  Персик я сховала до рюкзака.  Невідомо, що то за фрукт!

 - Як її звуть?  - Я показала очима на кішку.

 – Я називав її Мара.  Вона дісталася мені у спадок, але ти можеш дати їй будь-яке ім'я.  Мара - це кішка, яка гуляє сама собою.  Ця тварина вибирає собі господаря лише один раз.

 - Маро, привіт, - я посміхнулася кішці і почухала її під підборіддям, кішка замуркотіла ще сильніше, - приємно познайомитися.

 - Мяу, - сказала кішка і поміняла забарвлення на чорне.

 - Вона тебе визнала господинею.  Тепер навіть я тебе не знайду, тобі варто лише забажати.

 - У моєму світі скрізь мене знайдуть, - я дістала телефон, вимкнула його і поклала на стіл.

 - Тоді куди ти зібралася?

 - До тебе в гості, - випалила я перше, що спало мені на думку.  Бо куди мені йти і що робити, я не знала.  - Ти ж мій майбутній чоловік!  І минулий!  Замкнене коло якесь!

 - І як би ти мене знайшла?

 – Не знаю!

 - Я тобі зовсім не подобаюсь? 

Я зітхнула з полегшенням, він вчасно змінив тему розмови.

 - Зовсім!  У моєму світі рабство давно скасували!  А я маю відчуття, що мене продали!

 - У якомусь сенсі так і є, - з сумом у голосі промовив Рома. 

 Принесли довгоочікуваний коктейль.

 - І мені такий же, повторіть, будь ласка.  - Як ти мене знайшов, ти мене переслідуєш?

– Ні, я зайшов випити коктейль. Я хотів краще тебе дізнатися. Я не чекав тебе тут побачити.

 Я почервоніла, згадавши поцілунок.

 - Що за печатку ти на мене поставив?  – тихо запитала я.

 - Це печатка захисту королівських осіб.  Її неможливо знайти чи зруйнувати.

 Я подивилася йому прямо в очі.

 - Як її зняти?

 - Дуже просто – так само, як і поставити.

 Я почервоніла ще дужче. Що робити?

 - Я не люблю, коли мною зневажають.  Дай мені повітря, і я стану тобі крилом...

 - Не зрозумів?

 - Це слова із пісні, яка мені подобається.  Ти ж хотів мене пізнати більше?

 - Хочеш, я проведу тебе світами?  - Він простяг мені руку.

 - Загалом, я тобі не довіряю.

 - Чому?

 - У тебе вже є наречена, Марта, пам'ятаєш?  І ти на Лілії зібрався одружитись, а тепер ще й на мені! У тебе що там, гарем?

Кішка муркнула, і чотири зелені очі витріщилися на нього.

 - Та ні. На Марті я так і не одружився.  Лілія також не подарунок. Ти хоч уявляєш, скільки їм років? Вони безнадійно старі. І взагалі, я збирався одружитися з тобою. Це я бачив тебе в їхніх очах. Бачив фальш у всіх рухах і не міг зрозуміти, в чому річ, він узяв мене за руку.  - Це тебе я шукав усе життя!

 - Ой-ой-ой, не вірю!

 - Покажи мені свій світ.  Будь ласка!

 – Я сама його погано знаю. Весь вільний час займали уроки. Може, й не дізнаюсь про нього більше, - з сумом у голосі промовила я.

 - Тоді давай відкриємо його разом, - він узяв мене за руку і повів до туалету. Я вирвалася вже біля самих дверей.

 - Ти що, здурів?  Це ж чоловічий туалет!

 - Ні, - з подивом подивився він на мене.  - Там портал до інших світів. Ходімо, - він знову взяв мене за руку.

У чоловічому туалеті висіло велике дзеркало до підлоги.

 - Дзеркало в інший світ, відчинись!  Двері в інший світ, оберніться!  Куди хочеш? - його лукаві очі весело заблищали.

 - До Парижа.

Кішка біля моїх ніг муркнула, доторкнулася лапкою до дзеркала, і відображення змінилося на іншу кімнату. Ми втрьох увійшли крізь дзеркало до цієї кімнати, потім побачили відбиток цієї кімнати в дзеркалі, через яке зайшли, і ввійшли до нього ще раз. Ми швидко пройшли крізь ресторан і опинилися на вулиці.

О Париж! Я могла тільки мріяти, щоб потрапити до нього, і ось я тут. Навіть повітря тут було іншим! Чисте весняне небо, теплий вітерець, плетені стільці кафе. Ми гуляли по звивистих маленьких вуличках і великих вулицях, заходили в ресторанчики, пили каву зі знаменитими французькими булочками. Заходили до Лувру. Піднімалися на Ейфелеву вежу. Гуляли Єлисейськими полями. Говорили про всяку нісенітницю, про те, наскільки прекрасний світ навесні. Я посміхалася і сміялася. Мені давно не було так добре. Ми поводилися як діти, і в цьому було щось більше, ніж просто спілкування.