Заміж?

Я довго дивилась у дзеркало. Я завжди любила дзеркала. Моє відображення дивилось на мене. Молода, гарна (я завжди собі подобалась і тому ніколи не зловживала косметикою) стрункі ноги, тонка талія, тендітна лінія постаті, великі зелені очі, лебедина шия, темнорусяве волосся і волеве підборіддя. Як би я могла обирати свою зовнішність, я б нічого не змінювала, в мене все було в гармонії.

Мені завжди снилися неймовірні сни. В них я подорожувала по світах. У космосі, на інших планетах, під товщею води, в небі... Я була скрізь, і скрізь було гарно, мені всюди було добре. Але сьогодні сон був особливим.

Я сиділа у вічно-весняному саду, під бабусею-абрикосою. Ніжний вітерець м'яко обдував моє волосся, аромат абрикосів наповнював все навколо. Від кореня дерева витікав маленький струмок, та розсипався срібним дзвоном навколо. В кроні дерев співали солов'ї, наповнюючи повітря романтикою.

Я не знала, коли він з'явився поруч.

- Я кохаю тебе, - його м'який голос прозвучав неймовірно чітко для сна. - Я так довго шукав тебе! Ти розбудила мене! Будь зі мною! Будь моєю дружиною!

- Хто ти? - уві сні було погано видно обличчя.

- Той, хто був твоїм чоловіком в минулому.

- Я вже не пам'ятаю. В мене був чоловік?

- Я теж погано пам'ятаю. Та я впевнений у почуттях до тебе.

- Я не хочу одружуватися. Я хочу покохати. Мені цікаво, як це - любов, кохання до чоловіка. А ти кохав?

- Напевно, ні. До тієї миті доки не побачив тебе, з цієї миті щось тепле палає в мені. Я думаю, це Любов. Кохання з першого погляду в твої чаруючі очі. Я бачив твої очі в інших жінках, та лише після першого поцілунку зрозумів, хто ти насправді. Пандора, я дав тобі нове ім'я, щоб ти виправила помилки минулого. Нікому не кажи його, інакше вони будуть мати владу над тобою.

- А ти? Чи маєш наді мною владу? Це ж ти дав мені ім'я!

- Я кохаю тебе. Я ніколи не зроблю боляче тобі.

- Хто ти?

- Я - Роман, Сірий граф підмісячного світу та другий принц сонячного  палацу.

- Ти - моя домашня робота? Мій екзамен, який я провалила. Це сон?

- І так, і ні.

- Я хочу цю абрикосу. Якщо це сон, дай мені абрикосу з дерева.

Загадкова посмішка з'явилась на його губах. З абрикоси почали злітати білі пелюстки.

- Це дерево - абрикоса пращурів. Поки я не зустрів тебе, вона стояла як мертва. ТИ вдихнула у неї життя. Розбудила в мені невідомі раніше почуття. Тепер я знаю, те, що було, лише розваги. Твій поцілунок подарував мені надію на спасіння. Абрикоса перша зацвітає, їй не потрібно багато тепла, а її квіти витримують холод. Це дерево - життя нашого світу.

- Древо життя?

- Так, колись давно жили духи, котрі полюбили одне одного усім їством. Із їх величезного кохання народився Всесвіт. Вони творили любов'ю, почуттями одне до одного, були творцями. Їх почуття - наше відображення почуттів. Вони творили і все далі віддалялись одне від одного. Там, де вони зупинились, - і є кінець Всесвіту. Це дерево - як символ Всесвіту. Після створення   якого духи щезли, розчинились у своїх творіннях, світах своєї безрозбірливої любові.

-  Лише для того, щоб навести порядок.

- Ти знаєш?

- Не знаю. Але коли ти так розказуєш, я ніби та при... - я не договорила.

Прокинулась від того, що кішка покусувала мене за вухо. Її величезні зелені очі дивились на мене. Потрібно було вставати і іти на заняття. Попереду були екзамени. Ця весна обіцяла бути жаркою у прямому та переносному значенні. Таємний екзамен по пошуку таємної кімнати я провалила! Зате повторне підселення в чуже тіло пройшло на ура.

На уроці зібралась вся група, всі 13 чоловік.

- Сьогодні останнє заняття перед екзаменами. Давайте проведемо його з користю! Ітак, повторення - мати науки. Що таке їжа і якою вона буває? Хто готовий відповісти? - старенька вчителька Тамара Андріївна подивилась на присутніх уважно. Клас затих.

- Жива та мертва, - відповіла Марина, наша староста. - Придатна до їжі і непридатна, гнила.

- Людина - це істота, здатна з'їсти все, а те, що вона не їсть, вона пристосовує до своїх потреб. Жива та мертва їжа - це ілюзія. Їжа як таємниця всесвіту, темне ВСЕ, все можна їсти, але в різній кількості. Це як автор та пітьма...

- Добро та зло, - спробувала доповнити Марина.

- І знову невірно. Немає добра та немає зла. Є те, що добре для людини і погано для людства. Це Інь і Ян, ДЕ у будь-якій позитивній їжі завжди знайдеться крапля отрути, і де отрута (в міру) - спасіння від недугу. Запам'ятайте, студенти, що у малому, те і у великому...

Наша Мариночка зовсім смутилась. Умніца, відмінниця, красуня, на лекціях Тамари Андріївни ніяк не могла вийти першою.

Я крадькома дивилася на групу. Скоро останні екзамени, і ми розійдемося, хто куди.  Саша сьогодні був у рукавичці на одній руці. Добре, мабуть, його царапнула кішка. Стояв особно у стороні. Я згадала того хамовитого, з липким поглядом, старика. Невже Саша з старожилів? Потрібно спитати про це у Толіка.

Вдень викладачі в універі вели звичайні предмети, а ввечері, іноді вночі, іноді вдень у особливі години, - таємні знання. Навіщо мені вони, я не знала, мені просто це було цікаво. Мені запропонували, показали силу, і я, як сліпе кошеня, вперше відкривше очі, пішла у світ незвіданого.

Зараз проходять останні уроки, мені стає страшно, тому що за все в цьому житті треба платити, а чим розраховуватись буду я, я ще не знаю. І ця невідомість лякає мене.

Таємним знанням у цьому універі вчать тільки нашу групу. І наскільки вона різношорсна, я зрозуміла тільки вчора, побачивши Сашу старим. Хто ще ховається за зовнішністю підлітка, залишається лише здогадуватись.

- І все ж таки ти, Мариночка, права. Коли їжа різноманітна, її багато, люди крутять носами та їдять вибіркове. І називають їжу живою та мертвою, хоча до кінця, що таке їжа, не розуміють. Їжа для душі, тіла, їжа для розуму, для шлунку і навіть для окремих органів. Люди почали розділяти їжу і забули її сутність. А сутність їжі в насичені!!! Ми змінюємо їжу, перетворюємо, пропускаючи її через себе у нове.