Я. Є. БОГ.

Я. Є. БОГ.

Ці три слова переслідували його з того самого моменту, як він вперше записав їх в свій блокнот. За деякий час блокнот було списано повністю. Але не цікавими оповіданнями, не історіями, що душу вивертають навиворіт і навіть не посередніми графоманськими віршиками, що їх він так чимало настрочив свого часу. Блокнот було заповнено однією фразою. Заповнено настільки щільно, що не залишилось жодного світлого клаптика паперу.

Ці три слова стали його манією. Він вже давно не запрошував нікого в гості. Бо не знав, як пояснити велетенський, на всю п’ятиметрову стіну напис: “Я. Є. БОГ”. Дивним був навіть не сам напис. Кому не все одно, як може людина прикрашати своє помешкання? Може це така варіація модних сьогодні позитивних афірмацій? Але якщо придивитися, то можна зрозуміти, що ця ж фраза повторюється тисячі разів. І великий напис складається з неймовірно величезної кількості малих. На те, щоб створити цю “інсталяцію” пішло декілька тижнів роботи і більше сотні кулькових ручок.

Ці три слова прийшли до нього випадково. Хоча, мабуть, неправильно називати цю ситуацію випадковістю. В той день він розписував план чергового “роману”, який, як і всі інші, мав би писатися “в стіл”. Просто тому що не писати він не міг.

Спочатку все йшло як завжди. Короткий нарис карти світу, вибір космогеографії (цього разу планувався світ у вигляді “тенту, закріпленого за чотири кути”). Деякі модифікації законів фізики, які давали змогу такому світові не тільки не розвалитися одразу після формування, а ще й проіснувати достатньо довго, щоб на ньому зародилося і розвилося життя.

Але на етапі придумування форм того життя, йому в голову заповза отруйна думка: “Я. Є. БОГ”. Як не намагався він її позбутися, нічого не виходило. Ця думка заполонила все його єство. Заблокувала можливість думати про щось інше. Тоді він вирішив боротися з нею звичним способом — увіковічнити її в папері. Взяв перший-ліпший блокнот і записав туди: “Я. Є. БОГ”. Не допомогло. Повторив. І ще раз. І знову. І ще. І знову, знову, знову, знову, знову, знову і знову!

Чим сильніше він намагався витіснити думку на папір, тим міцніше вона в’їдалася в його свідомість. В якийсь з ранків, він з жахом побачив на стіні велетенську літеру “Я”, повністю затушовану. А підійшовши ближче і роздивившись, з чого насправді ця літера складається, звалився на підлогу, хапаючи ротом повітря. А вже за годину, розхристаний, засапавшись забіг до канцелярської крамниці:

— У вас є ось така ручка? — предмет для письма, що їх зо два десятки валялось списаних у його квартирі, перекочував до рук продавчині.

— Так, є… — дещо розгублено промовила дівчина, дивлячись на дивного клієнта.

— Давайте всі, що є. Але, будь ласка, будьте уважні, мені годяться виключно, виключно, такі, як ця.

Повернувшись додому він, першим ділом прибрав все, що стояло, чи валялось біля стіни. Метр підлоги став такою собі “зоною відчуження”. Чотири зв’язки, по двадцять п’ять ручок впали на стіл. Він витяг зі зв’язки першу, зняв ковпачок і відправив його в політ в дальній куток, де стояла картонна коробка, що виконувала роль смітника для канцелярії.

Перша літера далася дуже тяжко. Писати довелося лежачи, виводячи, наскільки це можливо рівні літери. Він не поспішав. Його бентежила відсутність спогадів за останню добу. Тому тепер писав повільно і спокійно.

День за днем, відволікаючись тільки на походи в туалет і короткий сон, він заповнював стіну однією фразою: “Я. Є. БОГ”. Без планування, без розмітки. І, тим не менш, жодна літера не вийшла за умовні межі “основного напису”.

Так пройшов тиждень. Літери “росли”, нерівномірно, звиваючись в чудернацькі форми і знову вирівнюючись. За першим тижнем слідував другий. За весь цей час єдиними звуками в кімнаті були шурхіт стрижнів і удари викинутих ковпачків і списаних ручок об картон коробки.

На дванадцятий день він помітив, що його руки тремтять і ледь утримують ручку. З цим спостереженням прийшло усвідомлення, що він вже давно нічого не їв. А воду пив ввостаннє… позавчора? Три дні тому?

Кур’єр, що привіз повну сумку готової їжі, очікував побачити що завгодно, але не те, що відкрилося його очам насправді. Змарнілий, небритий чоловік, в одязі, наче його витягли зі сраки, і очима, що запали так глибоко, що їх ледь було видно в тіні надбровних дуг. Не сказавши ні “добридень”, ані “дякую”, той забрав чотири пакети і хряцнув дверима перед самим носом збентеженого доставщика.

Кухня виглядала чужорідно. Попри й без того неймовірний голод, що тільки посилився, коли він відчув запах їжі, шматок не ліз йому до горла. Ніби щось в цьому світі не так… Він оглянувся навсібіч. Взяв невеличкий магнітний планшет, що саме для таких випадків висів на холодильнику і вивів маркером три слова: “Я. Є. БОГ”. І тільки після цього внутрішня тривога трохи відступила і дозволила поїсти. Швиденько закинувши в себе пару бургерів, велику картоплю фрі і стакан холодної, солодкої газованки, він ретельно вимив руки з милом і повернувся в кімнату. Незавершена робота кликала його, тягнула до себе. Змушувала йти, брати ручку і продовжувати виводити букву за буквою.

Знову потяглися одноманітні дні. Шурхіт переривався стукотом, зрідка замовкаючи на три-чотири години, поки він спав і їв. На двадцять третій день день, коли чергова ручка полетіла в купу списаних, він звично потягнувся до столу по наступну і… не намацав. Обернувся і побачив порожній стіл. Тоді відійшов на два кроки і оглянув результати. На всю стіну синім височіли п’ять літер “Я. Є. БОГ”. Але відчуття того, що щось в світі не так знову з’явилося. І гидким осклизлим черв'ячком заворушилось десь внизу живота. Він ще раз оглянув напис, напружено вдивляючись в кожну літеру. І побачив! В самій середині “Є” було порожнє місце! Наче хтось проштрикнув холодним і гострим кинджалом саме її серце. Його власне серце пропустило удар. Жодної краплі чорнил більше не було. Паніка накривала холодним, важким і душним покривалом. Він рвонув до письмового столу, який стояв в кутку, забутий ще зі шкільних часів. Єдина причина, чому цей столик ще не виїхав на смітник — шухляди, які слугували звалищем для різного дрібного хламу. І в одній з них, абсолютно точно лежала, куплена багато років тому заради понтів ручка-перо.