П'ять років тому
Сьогодні особливий день! І не лише тому, що в мого коханого хлопця день народження. Я приготувала для нього сюрприз і вже дочекатися не можу, коли настане вечір. Здається, що я ще ніколи не була такою щасливою. І все завдяки йому…
Біля універу на мене вже чекає Діна, та не встигаю дійти до неї кілька кроків, як у сумці розривається мій телефон. Коли бачу на екрані номер сестри, радості стає трохи менше.
- Привіт, Кіро! Ну як ви там? - зупиняюся й затамовую подих. Сьогодні такий чудовий день. От би всі проблеми обходили нас стороною.
- Ми вже в клініці. Чекаємо лікаря, - тихо відповідає сестра. - Ти там тільки не хвилюйся, добре? Будемо сподіватися, що нічого страшного не станеться.
- Передавай Діані, що я дуже її люблю, - видихаю й подумки прошу всі вищі сили, щоб все було добре.
Моя сестра Кіра зовсім недавно розлучилася з чоловіком. Їй дуже важко морально, а ще й маленька Кіра на руках. Кілька днів тому дівчинка почала жалітися на погане самопочуття. От Кіра і вирішила відвести її у клініку.
- Ти чого так довго? - питає Діна, коли я наближаюся до неї. - Сталося щось?
- Кіра повезла Діану на огляд. Хвилююся трохи, - чесно зізнаюся.
- Думаєш, щось серйозне? - хмуриться подруга.
- Не знаю. Сподіваюся, що ні, - знизую плечима.
Ми разом проходимо в приміщення, а тоді й у свою аудиторію. Адама та Єгора поки що немає.
Дістаю з рюкзака все необхідне для лекції і вже збираюся зайняти своє місце, коли знайомий аромат парфумів проникає у ніздрі, а тоді теплі руки огортають мою талію.
- Я скучив, кучерявко! - голос Адама завжди викликає у мене мурахи. Він такий чуттєвий і, здається, абсолютно унікальний.
- І я! - повертаюся у кільці його рук. Коли бачу таке вже рідне обличчя, сама тягнуся за поцілунком. Ми разом всього два місяці, а таке враження, що все життя. Це було кохання з першого погляду і до сьогоднішнього дня. - Вітаю з днюхою!
- Вісімнадцять, друже! - стукає його по плечу Єгор. - Життя тільки починається!
Дзвінок змушує нас таки зайняти свої місця. Адам поруч зі мною, і поки я намагаюся записати все, що говорить викладач, він водить рукою по моїй нозі, обтягнутій вузькими джинсами.
- Сьогоднішній вечір я хочу провести з тобою, - шепоче мені на вухо і, наче ненароком, торкається устами мочки.
- Я також, - тихо відповідаю. - Забереш мене о сьомій.
Адам здається задоволеним, і я також. Це свято я планувала давно і дуже хотіла, щоб мій подарунок сподобався хлопцеві. Все ж таки йому вісімнадцять і за кілька місяців я також стану повнолітньою. Окрім поцілунків між нами ще нічого не було, та мені все більше хотілося змінити щось у наших стосунках. Перейти на новий рівень відносин.
На великій перерві ми всі разом відправилися у їдальню. Єгор все не міг зрозуміти, чому це Адам відмовився святкувати в нічному клубі і заявляв, що друга він втратив. Адам обрав не святкування у компанії друзів, а мене і мій подарунок. Це було приємно. Навіть дуже.
- Я відвезу тебе додому, сонце! - після лекцій Адам, як зазвичай, поклав свою руку мені на плече і пригорнув до себе. Саме так він робив завжди й тим самим давав іншим зрозуміти, що я лише його.
- Добре. Тільки не забувай про побачення! - серйозно поглядаю на хлопця.
- Не забуду, кучерявко! Була б моя воля, я б взагалі з тобою не розлучався, - впевнено заявляє Адам.
Він таки підвозить мене додому і ще кілька хвилин не може випустити зі своїх обіймів. У результаті з машини виходжу через десять хвилин, абсолютно щаслива і з припухлими від поцілунків устами.
Наша з сестрою орендована квартира знаходиться у спальному районі міста. Нічого особливого, все просто і дешево. Наша мама давно влаштовує своє особисте життя і про нас навіть не згадує, а про батька, котрий постійно пив, не згадуємо вже ми.
У квартирі якось надто тихо і не чутно веселого сміху Діани. Я так звикла, що ця крихітка поруч, і чути її голос також. Та зараз чомусь все не так. Взуття сестри і крихітки тут, отже, вони вже вдома. Пригадую, що сьогодні вони були на огляді - і тривога миттєво прокидається.
- Кіро! - кличу сестру й швидко проходжу у вітальню. Діана міцно спить на дивані і дуже схожа зараз на маленького ангелочка. У неї біляве волосся та світла шкіра. Дівчинка дуже схожа на свою маму, але аж ніяк не на мене.
- Діана заснула, - сестра з'являється у мене за спиною. - Ходімо на кухню.
Проходжу за сестрою і намагаюся відігнати від себе погане передчуття. Виходить так собі, тому що обличчя Кіри бліде, а очі червоні. Точно плакала.
- Поясниш, що сталося? - питаю тихо, щоб не розбудити маленьку.
- Я знаю, що з Діаною, - голос у сестри тремтить, а я майже не дихаю, чекаючи на її вердикт. - Вона дуже хвора. Потрібна термінова операція.
- Кіро… - накриваю руку сестри своєю і відчуваю, як мій чудовий день просто розвалюється на друзки. Ну хіба таке може бути? Діана така хороша, і головне - здорова дитина. Яка операція?! - Потрібні кошти, так? Скільки?
Сестра знову починає плакати, а я розумію, що нічого хорошого чекати не варто. Ми живемо доволі скромно, але з голоду не помираємо. Та чомусь мені здається, що навіть тих мізерних збережень, що у нас є, буде мало, щоб врятувати Діану.
- П'ятдесят тисяч доларів, - видихає і знову заливається сльозами. У мене просто ступор після названої суми. Для нас це нереальні гроші… і тепер я добре розумію відчай Кіри.
- Почекай! Сльозами тут не зарадиш! - прошу сестру. - Ми обов'язково щось придумаємо! Я поговорю з Адамом. У нього багата родина. Візьму в борг, але Діану ми врятуємо!
- Справді? - Кіра схлипує, а тоді сама перехоплює мої руки. - Ліночко, якщо ти врятуєш мою донечку, я все для тебе зроблю! Обіцяю! Тільки знайди ці гроші! Прошу…
Здається, у сестри справжня істерика. Не хочу, щоб її плач розбудив Діану, саме тому готую для неї зелений чай, а тоді прошу піти в кімнату відпочити. Сама ж просто не можу знайти собі місця. Здається, що кілька хвилин тому мій світ просто дав тріщину. Чудового настрою як не було. І не факт, що скоро він з'явиться.
#410 в Молодіжна проза
#3570 в Любовні романи
#1656 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 27.12.2021