6.

Ми з Діною доволі швидко обираємо мені сукню на сьогоднішнє свято. Поки візажист та перукар чаклують над образом, я думаю над тим, чи сподобається він Адаму. Напевно, це хвороба, котру просто неможливо вилікувати. Він в моїй голові, в серці, в думках. Ми не бачилися довгі три роки, і я якось жила, але зараз, коли Адам так близько, мені дуже важко. І я впевнена: йому так само. 

Перед тим як поїхати на свято, відвозимо додому Діну. Подруга бажає мені хорошого вечора та міцно обіймає. Ну а далі я, у компанії двох мовчазних охоронців, їду в сам центр міста, щоб привітати іменинницю та побачити Адама. Вкотре за цей день…

У клубі яблуку ніде впасти. Таке враження, що тут зібралася уся зіркова тусовка міста. Доводиться натягнути на обличчя радісну посмішку й вдавати, що безмежно щаслива бачити всіх цих людей. Насправді ж за три роки музичної кар'єри я добре знаю хто є хто, тому можу з упевненістю сказати, що друзів у цій сфері немає. 

Адама бачу практично одразу. Для мене він завжди виділяється на фоні інших. А ще помічаю, що він п'є шампанське, хоча алкоголь переносить дуже погано. 

- Привіт! - просто переді мною зупиняється Маркус Мартінес, відомий актор і розбивач жіночих сердець. Раніше нам доводилося перетинатися на певних заходах і вже там він проявляв у мій бік надмірний інтерес. 

- Привіт! - Маркус повністю перекрив мені видимість на Адама. Його білосніжна посмішка більше дратує, аніж спокушає, а прямий погляд змушує триматися, щоб не закотити очі до неба. Таким мене точно не спокусити, друже! 

- Ти сьогодні неймовірна, Ліро. В принципі, як і завжди, - актор продовжує спроби зачарувати мене. - Можливо, цього разу ти не відмовиш мені і приймеш запрошення на побачення?

Маркус трохи зміщується вбік і знову відкриває мені вид на Адама. Та краще б я не бачила того, що там відбувалося. Фронтмен "БезМеж" знову пив шампанське і не сам, а в компанії іменинниці. Неозброєним поглядом було видно, що Кароліна в захваті від Адама, і тут я була повністю з нею згодна. Сам Адам, в черговий раз, осушив келих шампанського і потягнув свою супутницю танцювати. Дивитися на все це було вище моїх сил і чомусь здавалося, що хлопець робить це навмисне, щоб зробити боляче мені.

 Ну що ж, Адаме, у тебе чудово виходить!

 Сухо попрощавшись з Маркусом та вдаючи, що мені терміново потрібно відвідати дамську кімнату,  вилітаю у коридор, подалі від сторонніх очей. Тільки от не розраховую швидкість і на повному ходу врізаюся у незнайому мені дівчину. 

- Ой, пробачте! - вибачаюся першою, тому що розумію, що це повністю моя провина.

- Та нічого, - дівчина намагається розправити доволі милу сукню чорного кольору. Оглянувши її з ніг до голови, чомусь здається, що вона не з цієї тусовки, занадто мила та хороша. - Ой! А ви Ліра?!

Вона так щиро дивується, що я не можу втриматися від посмішки. Дійсно хороша, я не помилилася.

- Так, це я. І можна на ти, - простягаю їй руку - і дівчина знову дивується. 

- А я Даша! - вона таки потискає її і трохи розгублено оглядається навколо. - Ліро, а ви... тобто, ти не бачила хлопців з "БезМеж"? Просто я загубила їх і тепер не знаю, як знайти в цьому натовпі.

- Ти з ними тут? - а це вже цікаво. І з ким з учасників прийшла ця дівчина? 

- Так, тобто… - видно, що вона вагається і не довіряє мені. Молодець! Про особисті відносини з цими хлопцями варто мовчати. 

- Все гаразд. Можеш не відповідати, - зупиняю її і поглядаю за спину, де стоїть молода дівчина з телефоном у руках. Точно зібралася мене фотографувати. - Якщо хочеш, можеш скласти мені компанію. Тут є тераса і я хочу трохи освіжитися. А твої хлопці знайдуть тебе там, як тільки зрозуміють, що ти зникла. 

Чесно кажучи, мені здається, що дівчина відмовиться. Все-таки ми майже не знайомі і погляд у неї занадто зляканий. Та Даша мене дивує, коли погоджується, і ми разом прямуємо в потрібному напрямку. 

На щастя, на терасі нікого немає і ми займаємо крайній столик подалі від входу. 

- Ти дійсно будеш співати разом з "БезМеж"? - питає Даша, а я розумію, що відносини з хлопцями у неї дійсно близькі, якщо вона в курсі нашої співпраці. - Просто твоя музика не така, як у них. 

- Далеко не така, - виправляю дівчину. - Я сама не можу в це повірити. Та чим більше все це схоже на божевілля, тим крутішим має вийти наше поєднання. Наскільки я розумію, тепер ми з тобою часто будемо бачитися.

- Не знаю… - знизує плечима Даша. - Якщо Етан братиме мене з собою в студію… Ой!

Отже, Етан… Даша прикриває рота рукою, але вже надто пізно. Свою маленьку таємницю вона мені таки відкрила. 

- Не хвилюйся ти так, - посміхаюся на її розгубленість. - Я не збираюся видавати твій секрет. Хоча, мушу додати, що трохи здивована. Етан точно не той хлопець, що в'яжеться у мене з серйозними стосунками. Але якщо ти тут… значить, це правда. 

Здається, Даша видихає з полегшенням, коли розуміє, що мені можна довіряти. Вона розповідає, що прилетіла лише сьогодні і все ще перебуває в розгубленості. Якоюсь мірою ця дівчина нагадує мені мене саму, тільки три роки тому. Я також так щиро посміхалася і вірила у кохання. Та мені довелося спуститися з небес на землю і дуже різко навчитися бути дорослою та самостійною. В іншій країні! 

- Дашо, тебе Етан загубив! - голос Адама змушує нас обох підстрибнути від несподіванки. Коли бачу його на порозі тераси, серце зрадницьки пришвидшує своє биття. Даша різко підскакує на ноги та, попрощавшись, покидає терасу і залишає нас з Адамом удвох. 

Він сідає навпроти мене і погляд у нього трохи розфокусований. Схоже, таки напився…

Коли він такий, я просто не можу сидіти мовчки, і саме тому наша розмова набирає несподіваний поворот. Я зізнаюся йому в почуттях, а він… мені не вірить. 

Ну невже ти чекала чогось іншого, Ліро? Розбите серце не так просто склеїти, от і в мене нічого не виходить. Адам говорить різко, наче б'є з розмаху по обличчі. Мені боляче і стримати сльози не виходить. Він точно бачить їх і, напевно, тому просто тікає геть, залишивши мене наодинці зі своїм болем. Дуже по-чоловічому, але, напевно, іншого я не заслуговую.