5.

Адам

- Тобі не здається, що це трохи занадто? - питає Етан, коли ми разом покидаємо компанію та їдемо ліфтом на стоянку. - У мене таке враження, що ти тонеш у своїй ненависті до Ліни. Може, варто просто відпустити і жити далі? П'ять років минуло…

- Не все так просто, - бурчу, сильно стискаючи  кулаки. - Я не можу забути. Надто сильно її кохав. У нас були плани на майбутнє, я вірив, що вона найчистіше та найсвітліше створіння у всесвіті. А тоді вона встромила мені ніж у спину. Взяла гроші і підписала контракт. 

- Знаєш, це, звісно, тільки мої спостереження, але Ліна не здається щасливою. До того ж за ці п'ять років вона жодного разу не була у стосунках. Про що це може говорити?

- Ти натякаєш на щось? - питаю прямо. Так, я й сам неодноразово про це думав. Та чим більше це робив, тим більше запитань у мене виникало. Ліна, вона ж Ліра, стала для мене загадкою, і, швидше за все, я ніколи не зрозумію того, що відбувається у неї в голові. 

- Та ні, - хмикає Етан. - Думаю, буде краще залишити все, як є. 

На стоянці сідаю у свою тачку й міцно обхоплюю кермо руками. Варто бути відвертим з собою: я нічого не забув. Ліна була моїм першим шаленим коханням. Я був готовий гори для неї звернути. Чиста, наївна, красива, і лише моя. Такі почуття так просто не зникають і навряд чи зникнуть, якщо ми часто будемо бачитися. Не знаю, чи довго зможу терпіти те, що виривається з глибини душі. Її очі змушують мене бути грубим, голос доводить до божевілля, а уста... чорт! Як же хочу їх поцілувати!

Мій погляд чіпляється за знайому фігуру дівчини та її кучеряве волосся. Я так любив намотувати його на пальці і відчувати пружність кожного локона…

Ліна разом з Діною прямують до чорного позашляховика у компанії трьох охоронців. Навіщо їй стільки охорони? Невже це необхідність? Мій погляд прилипає до її обличчя - і щось всередині починає ворушитися. 

Ліна здається мені втомленою та розбитою. Швидко одягає на очі темні окуляри й вже за мить зникає у наглухо тонованому автомобілі. Джип покидає стоянку, а я все думаю над тим, що побачив тільки що. Виходить, Етан має рацію! Схоже, у її житті не все так гладко, як здається. Так, я знаю, що Ліна багато працює і її популярність повністю виправдана. Вона талант - і це факт. Чому ж тоді вона не щаслива, якщо здобула те, про що мріяла? 

Зрозумівши, що занадто багато думаю про колишню, розізлився ще більше. Машина зі свистом покинула стоянку і помчала на студію, де у гурту мала відбутися репетиція. 

Переступивши поріг студії, я зовсім не здивувався, коли побачив там Дашу, дівчину Етана. Моєму другові сильно пощастило з нею. Таких хороших дівчат дуже мало. 

- Привіт, Дашо! - вітаюся та, схопивши зі столу пляшку з водою, роблю кілька ковтків. 

- Привіт! - у дівчини світиться погляд, і це важко не помітити. Етан поруч з нею і тепер йому доведеться відганяти від неї Леона та Ноя. Ох, терпіння йому не завадить! 

Поки репетируємо, Даша сидить на дивані та не зводить погляду з Етана. Мене це зовсім не дратує, навпаки - я по-доброму заздрю своєму другові. Він знайшов своє щастя, хоча перед цим добряче налажав. 

Сьогодні у нас концерт в клубі. Це чудова можливість показати себе, адже відомих людей там буде вдосталь. Приїжджаємо туди на годину раніше, щоб переодягнутися та налаштувати апаратуру. Даша також тут. Здається, тепер Етан не відпустить її від себе ні на крок. 

Спочатку виконуємо кілька пісень для іменинниці, а тоді спускаємося у зал, де повно відомих людей. Вирішую сьогодні не зберігати сухий закон, тому залпом випиваю келих шампанського. Чомусь хочеться напитися і забутися, хоча б на одну ніч.

- Привіт! - до мене підходить іменинниця Кароліна та широко посміхається. Вона співачка на початках, і я точно знаю, що у неї дуже впливовий батько. А ще вона доволі приваблива, хоча може бути настирливою. - Я захоплююся твоєю творчістю.

- Привіт! Спасибі! - чергова порція алкоголю потрапляє до рота. - Ти також… гарно співаєш.

І байдуже, що я не чув жодної її пісні.

- Справді? - дівчина просто розцвітає на очах. Здається, вона в захваті від мене. - Це так приємно! Може… 

Що там вона говорить далі я просто ігнорую, тому що мій погляд знаходить серед гостей ту, котру важко не помітити. Ліна у коротенькій сукні зеленого кольору, її кучеряве волосся зібране на один бік. Довгі ніжки так і притягують до себе погляд, і не лише мій.

Поки вона не надто радісно оглядає гостей, до неї наближається якийсь мудак з двома келихами шампанського. Він усміхається і мало не поїдає її очима, а мені хочеться влити в себе ще більше алкоголю.

Це абсолютно не моя справа, з ким фліртує Ліна! Ми не разом і ніколи  разом не будемо! 

Поряд проходить офіціант з тацею, на котрій кілька келихів з шампанським. Забираю два й один передаю Кароліні.

- Вип'ємо за тебе? - салютую їй келихом та осушую його одним махом. Дівчина лише ледь торкається напою і повертає офіціанту. Здається, пити вона не збирається. - Потанцюємо?

Кароліна не встигає нічого відповісти, а я вже хапаю її за руку й тягну за собою у центр зали. Мені абсолютно байдуже, що тут снують журналісти і наш танець можу бачити всі. Для мене головне, щоб його побачила лише одна людина та відчула себе нікчемою. Дивне бажання мого сп’янілого мозку, але думати про це зовсім не хочеться. 

- Готова втекти від усіх? - схиляюся до вуха дівчина - і мій ніс ловить аромат її надто солодких парфумів. 

- Справді? - її очі світяться, і здається, дівчина абсолютно щаслива. Чому тоді я відчуваю себе мудаком? - Так! Я готова!

- Адаме! - поруч з нами з'являється хмурий Етан і танець доводиться зупинити. - Здається, тобі вже досить! Вийдемо?

- Пробач, красуне! Моя матуся прийшла, - фиркаю та, залишивши Кароліну посеред залу, прямую за Етаном у коридор. Здається, він має рацію. Мені варто остудитися!

Поки йду, намагаюся знайти поглядом Ліну, але її ніде не видно, як і мудака, котрий з нею загравав.