4.

Діна телефонує через кілька хвилин та повідомляє, що журналістка нарешті поїхала. Попрощавшись з хлопцями, кидаю швидкий погляд на Адама, та він дивиться куди завгодно, тільки не на мене. 

Лише опинившись у салоні автомобіля поруч з подругою, вдається видихнути з полегшенням. Зустріч з Адамом відбулася спонтанно і забрала у мене надто багато сил. Тепер хочеться поїхати додому, зануритися з головою у гарячу ванну та нарешті розслабитися.

- Завтра у тебе зустріч з "БезМеж" та їх продюсером. Підписання контракту та початок співпраці, - повідомляє Діна, розглядаючи графік у себе в планшеті. А ще на вечір запланована вечірка на честь святкування дня народження Кароліни Наєр. До речі, "БезМеж" будуть там виступати. Виявляється, дівчина їх фанатка.

- Щось занадто багато цього гурту у мене в житті. Тобі так не здається? - зітхаю. 

- Я думала, що ти сама цього хочеш, - дивується Діна. - Щоб бути ближче до Адама. 

- Я не знала, що це буде настільки важко, - чесно зізнаюся. - Він ніколи мені не пробачить. А цей погляд, холодний і злий, робить боляче. 

- Можливо, таки варто відмовитися від цієї співпраці? - серйозно питає Діна. - Я впевнена, що Дейв тебе підтримає, якщо ти розкажеш йому правду. 

- Це не вихід, подруго, - зітхаю. - Я не зможу тікати від свого минулого вічно. Навіть, якщо Адам ніколи мені не пробачить, я хочу бодай трішки збільшити градус наших відносин. Від льодяного до теплого. 

Я знаю, що Діна не в захваті від моєї ідеї, але коментувати це не береться. Вона разом з охоронцями привозить мене додому і збирається залишатися на ніч. Тільки сьогодні я не готова ділитися з нею тим, що всередині. Прошу залишити мене одну хоча б до завтра. Як і планувала, набираю у ванну воду та, знявши з себе весь одяг, занурююсь у неї. Прикривши очі, таки виходить розслабитися й викинути з голови все зайве. Принаймні на деякий час. 

Коли повертаюся у кімнату, на тумбі розривається мій телефон. Побачивши, хто саме телефонує, усмішка сама по собі розтягується на обличчі. Вмикаю відеозв'язок і коли бачу радісне обличчя своєї маленької племінниці, всередині стає тепло-тепло. 

- Як справи у моєї принцеси? - забираюся з ногами на диван та прискіпливо розглядаю свою найбільшу любов. 

- Чудово! Сьогодні у школі був останній дзвінок!- радісно відповідає ангел з блакитними очима та білими кучериками. - Я тепер абсолютно вільна.

- Це чудово, крихітко! - моя усмішка настільки широка, що вилиці зводить. - Як ти себе почуваєш? Все гаразд зі здоров'ям?

- Так! Все чудово! - киває головою крихітка. - До речі, мама говорила, що скоро ми полетимо до тебе в гості. Це правда?

- Звісно, сонечко! Я вже дочекатися не можу, коли побачу тебе, - кажу абсолютно щиро. - Можеш покликати мені маму? Хочу у неї дещо запитати.

- Так, звісно, - швидко погоджується крихітка. Поки вона йде з телефоном на кухню, я не можу відірвати від неї погляду. Цій дівчинці стільки всього довелося пережити за ці кілька років. Я пишаюся тим, що Діана у нас з сестрою така сильна. Справжній боєць. 

- Привіт, зірко! - сестра з'являється на екрані й радісно посміхається. - Як ти?

Ми з Кірою абсолютно не схожі, хоча й рідні сестри. Вона старша за мене на чотири роки, хоча інколи здається, що все навпаки. Її життя важко назвати солодким, але сестра не втрачає оптимізму та віри у хороше. Ну, звісно, поруч з нею такий шалений стимул жити. Як тут впадати у депресію? 

Кіра низького росту та худорлява. У неї світле волосся і бліда шкіра. Можливо, наша різниця така відчутна, тому що батьки у нас різні. З татом Кіри мама розлучилася дуже давно, а мій помер кілька років тому від алкоголізму.

- Як завжди. Сумую за вами, - відчуваю, як на очі навертаються сльози. - Діана проговорилася, що збирає речі. Коли до мене?

- Скоріш за все, через тиждень, - обличчя сестри миттєво стає серйозним.  - Ти ж знаєш, що плановий огляд ніхто не скасовував. Тепер лікарні - наш другий дім.

- Не говори так. Це лише огляд. Діана - здорова дівчинка! - відповідаю. - Дай знати, коли будете летіти. Я спробую трохи розчистити свій графік, щоб бути з вами. 

- Звісно, - киває сестра. - Ліно, у тебе все добре? Здаєшся втомленою. Багато роботи?

Тільки Кіра може називати мене справжнім ім'ям. Чесно кажучи, це так незвично, наче у минуле повернулася. Для усіх я Ліра, і це ім'я дуже сильно зрослося зі мною. І тільки сестра не дає мені забувати, хто я насправді. 

- Чесно кажучи, ні, - видихаю. - Адам тут… і мені доведеться працювати разом з ним.

- Ого! - Кіра набагато краще будь-кого знає всю мою історію. І зараз вона розуміє мене, як ніхто. - Мені шкода. Як він до тебе ставиться? 

- А як може ставитися хлопець до дівчини, котра кинула його заради музичної кар'єри? Він мене ненавидить, - тихо відповідаю й шмигаю носом. Схоже, тримати все це в собі не так вже і просто. 

- Але ж насправді все не так, - хмуриться Кіра. - Якби він дізнався правду…

- Досить, люба! - зупиняю її. - Ти сама чудово знаєш, що я дала слово. Адам не дізнається. 

Кіра не в захваті від моєї категоричності, але більше не сперечається. Вона знає, що я нічого змінювати не буду, саме тому повинна змиритися.  

Поговоривши ще трохи з Діаною, завершую дзвінок та збираюся лягати спати. Все ж таки завтра важкий день і потрібно морально до нього підготуватися. 

Тільки от не встигаю вимкнути телефон, коли на нього приходить повідомлення з невідомого номера. Взагалі-то, лише одиниці мають мої контакти, і те, що хтось мені пише, сильно дивує. 

"Я у захваті від твого голосу, Ліро. Хочу, щоб ти співала лише для мене. Скоро моє бажання здійсниться."

Взагалі-то, я не сильно здивована від подібного повідомлення. Фанати часто пишуть мені щось на кшталт зізнань. І як тільки номер дізнаються? Дуже часто доводиться його змінювати, і, схоже, цього разу буде так само. 

Видаляю повідомлення та вимикаю телефон повністю. Тільки так зможу відпочити. Засинаю швидко і, на щастя, цієї ночі Адам мені не сниться.