3.

Весь вечір і наступний день з моєї голови ніяк не хочуть зникати думки про Адама. Як би я не намагалася це зробити, нічого не виходить. Саме тому кілька разів збиваюся під час репетиції і забуваю про те, що сьогодні у мене інтерв'ю для відомого журналу. На щастя, Діна нагадує мені в останню мить і доводиться швидко приводити себе до ладу та їхати на зустріч. 

- Ти переглядала запитання, які ставитиме журналістка? - запитує Діна, коли автомобіль з охороною покидає стоянку. Окрім інтерв'ю, доведеться ще й для фото попозувати, і саме тому стиліст зробив з мене цукерочку. Красива сукня чорного кольору, туфлі на високих підборах та яскравий макіяж. Діна в останню мить, перед тим, як сісти в авто, накинула мені на плечі коротку шкіряну куртку, яка чудово пасувала до образу. 

- Ні, - винувато поглядаю на подругу. - Діночко, пробач. Я справді забула.

- І що б ти без мене робила? - зітхає дівчина та передає мені теку з запитаннями. 

- Без тебе мене б не було, - заявляю абсолютно впевнено. Насправді так і є, тому що Діна  дуже сильно мені допомагає. Я бачу це і дуже ціную. 

- Ого, як пафосно! - хмикає дівчина, та я бачу, що їй приємно чути такі слова. - Зустріч з журналісткою за містом. Там є чудовий ресторан з віп-кімнатами. Я замовила столик.

Киваю на пояснення Діни й швидко пробігаюся очима по запитаннях. Начебто нічого кримінального, до подібних питань я давно звикла. Єдине, що дратує - це питання про особисте життя. Я завжди уникала цієї теми і тримала в таємниці усе, що стосувалося мого минулого. За ці три роки у мене не було жодних стосунків, хоча в кавалери набивалися доволі красиві та відомі чоловіки. 

Поки їдемо за місто, на вулиці починається дощ. Для Лондона така погода звична, а от мені дуже важко до неї звикнути. Починає боліти голова, тому прошу у Діни таблетку.

- Якщо хочеш, ми можемо перенести інтерв'ю, - абсолютно серйозно заявляє подруга. - Я вже давно говорила, що тобі треба відпочити. Хоча б кілька днів. Знаю, що довше ти сама не зможеш без діла сидіти. 

- Я обов'язково відпочину, Діно. Тільки не зараз, - посміхаюся і дивлюся у вікно на те, як краплини дощу розмивають мені видимість. 

Заміський ресторан виявляється дуже великим та пафосним. Діна вітається з офіціанткою, а та одразу ж проводить нас у віп-кімнату. Там уже чекає доволі молода журналістка та фотограф. Помітивши нас, дівчина підводиться на ноги та мило посміхається. Тільки от я добре бачу, що приховується за її посмішкою. Ще одна акула пера, котра готова на все, лиш би отримати сенсацію. 

- Доброго дня! Мене звати Лора! - ми потискаємо одна одній руки, і я сідаю у м'яке крісло. За мить з'являється трохи розгублена офіціантка, котра, схоже, вперше обслуговує зірок. Діна замість мене замовляє у неї зелений чай, а от Лора просить каву. 

- З чого почнемо? - питаю, коли офіціантка нас залишає. Діна стоїть біля дверей і не зводить погляду з цієї Лори. Схоже, також їй не довіряє. 

- Не проти зробити кілька фото? - журналістка кличе фотографа і кілька хвилин йде на те, щоб зробити фотографії. Коли закінчуємо, повертається офіціантка з напоями. 

Діна прискіпливо розглядає результат на фотоапараті і просить фотографа видалити ті кадри, котрі їй не подобаються. 

- Отже, можемо розпочати? - видно, що цій Лорі не терпиться засипати мене питаннями. Я ж нікуди не поспішаю. Під час інтерв'ю головне добре думати над тим, що може вилетіти з власного рота. Ляпну щось не те, потім доведеться відмиватися від бруду. 

Спочатку Лора ставить ряд звичних запитань, котрі й дала мені Діна. Стосовно кар'єри, планів, особистого життя. Відповідаю завченими фразами й ні на крок не відступаю від теми розмови.

- За час музичної кар'єри вас жодного разу не помічали з особами протилежної статі, - продовжує напирати журналістка. Схоже, їй мало того, що я відповіла. - Чому так? Надто мало часу на особисте життя, чи справа в чомусь іншому?

- Станом на зараз, як і три роки тому, моє серце належить лише музиці. Повірте, якщо щось зміниться, ви обов'язково про це дізнаєтеся, - відповідаю абсолютно спокійно.

- Дуже на це сподіваюся, - посміхається Лора. 

- Пробачте, але нам вже час, - втручається Діна. Насправді на сьогодні це остання моя зустріч і після неї я збиралася їхати додому. 

- Лише одне питання, якщо дозволите! - викрикує Лора. Діна хмуриться, схоже, розуміє, що журналістка щось задумала. 

- Кажіть, - дозволяю та затамовую подих. Інколи мені подобається грати з вогнем. Сьогодні такий випадок. 

- Нам стало вірогідно відомо, що ви готуєте новий проєкт спільно з гуртом "БезМеж". Це правда?

- Звідки ви… - Діна шокована, і я чудово її розумію. Ми ще навіть контракт не підписали про співпрацю, а журналісти вже все знають. І що це означає, чорт забирай?! 

- Можливо, - стримано відповідаю. На щастя, я добре навчилася тримати емоції під контролем. Якщо ця Лора думала, що може своїм питанням мене збентежити, то помилилася. - Не буду запитувати, звідки у вас ця інформація. Та для нас це хороша причина переглянути склад працівників компанії. Не хочеться, знаєте, працювати з шестірками. 

Посмішка Лори тремтить. Здається, я потрапила в ціль. Невже ця дама дійсно думала, що може вивести мене на чисту воду? Здається, у цій грі з вогнем перемогла я. 

- Ліро, нам пора! - знову втручається Діна. Вона сильно схвильована, і це зрозуміло. 

Я також розумію, що цю розмову пора завершувати. Сухо прощаюся з Лорою та покидаю віп-кімнату. 

- Це капець просто! Звідки вона дізналася? - бурчить Діна, поки ми прямуємо на вихід. 

- Негайно розкажи про це Дейву. Нехай прошерстить усіх працівників, - віддаю чіткі розпорядження. - І не хвилюйся ти так. Якась там дрібна журналістка мені не страшна. 

- А мені так, - зітхає Діна. - Ліро, мені треба у вбиральню. Сама до машини доберешся?

- Навіть не знаю, як зроблю це без тебе! - не без сарказму відповідаю. - Йди, подруго! Я ж не маленька!

Діна таки залишає мене одну і зникає за дверима дамської кімнати. Я ж роблю крок у напрямку виходу, коли сусідні двері відчиняються і звідти виходить Ной, учасник "БезМеж".