Епілог

    Мерабель ішла парком у зеленій сукні на високих жовтих підборах, закутана у довге пальто. Вечірня пора прекрасна. Людей майже немає. Віє легкою прохолодою. Бель швиденько зібрала своє волосся у хвіст. Потім дівчина з обережністю поглянула навколо. Алея спорожніла. Вона простягнула праву руку й кілька листочків зірвалися з дерева, закружлявши в грайливому потоці вітру. Вони облетіли провидицю навколо і зупинилися перед господинею. Бель торкнулася їх кінчиком пальця і листочки спалахнули. На ноги посипався попіл. Тепер вона досконало володіє своїми емоціями та силою. Мерабель пройшла кілька кроків й знову зупинилася. Вона приклала долоню до землі. Відчулися легкі поштовхи. Розприскувач, що зазвичай поливав квіти увімкнувся. З нього струменіла вода. Дівчина заморозила кілька краплин, що впали на її долоню. Бель жбурнула їх об дерево і ті наче гума відскочили від старого стовбура. Дівчина насолоджувалась своєю силою. Проте розповісти про неї Кевіну не наважувалась. Одного разу вона заморозила газировку в його стакані. Коли хлопець спробував її випити, шматок крижини впав йому просто на ноги. У той момент Біл навіть засміявся. Бель теж не могла втримати усмішки, коли згадувала це. Кевін зробив Мерабель гарну пропозицію руки та серця, проте дівчина не відчувала кохання до нього. Щось ніби заважало погодитись. Вона пообіцяла що подумає, але ж не може дурити його вічність. Сьогодні Бель іде до нього на побачення. Час спливає. Потрібно погоджуватись. Кевін хороший хлопець і з ним їй буде добре. А Мерабель не буде вічно молодою та симпатичненькою. Її серце відчувало тугу за кимось. Чому ж вона сумує, коли потрібно радіти?

    Мерабель пройшла повз лаву на якій сидів білий кіт. На мить дівчина зупинилася. Погляд цієї тварини викликав мурашки по всьому тілу. Вона здригнулася. Кіт дивився на незнайомку схиливши голову на бік. Бель здалося, що тварина плаче. Відкинувши від себе погані думки провидиця погладила тваринку по голівці й попрямувала далі.

-Ти не можеш з ним зустрічатися, Бель,-пробурчав ревнивий голос за спиною. Дівчина рвучко обернулася.

    Перед нею стояв молодий русий хлопець. Він розглядав дівчину, так ніби вона його знайома. Його усмішка здавалася такою невимушеною. Мерабель одразу пригадала популярного співака. Цей хлопець трохи схожий на нього.

-Ми знайомі?

-Я прочитав твій лист. Ти кохала мене і сподіваюся що досі кохаєш.

-Я Вас уперше бачу,-дівчина склала руки на грудях чекаючи продовження цієї вистави.

-Ти тепер досконало володієш своєю силою,-продовжував незнайомець. Насправді в його голосі були непомітні нотки хвилювання.

-Звідки знаєте про мене так багато?-обережно прижмурилась Бель.

-Нам усім тебе не вистачало. Атея нарешті зуміла сказати «ні» своєму батьку. Вона потай одружилася з Іваном. Зреклася свого титулу. Тепер вони щасливо живуть у місті далеко від білого замку. А Ольгерд досі намагається нашкодити мені. Всуває шпиці у колеса. Але нічого у нього не вийде. Мене так просто не здолаєш. Я не очікував, що ти мене коронуєш. І знаєш, ти мала рацію. Я чудово справляюся з усім. Спочатку мені було важко, але тепер все неперевершено вдається. Велика війна відбулася. Ми багато втратила, але більша частина талановитих чаклунів залишились живими. До речі, Том прокинувся. Ти б бачила як раділа його донька. Їхня перша зустріч це щось,-голос хлопця залунав тихіше,-Мій батько помер. Виявляється у нього були проблеми з серцем, які він приховував від нас. Перед серцевим нападом у  нас була розмова. Він сказав мені щоб я тебе відшукав. Матінка досі не може оговтатись. Тільки ти зможеш її розрадити.

    Хлопець замовк. Мерабель слухала усе це уважно. Ім’я, які називав незнайомець, видавалися їй знайомими. Наче вона прочитала їх у книзі казок. Та повірити цьому хлопчиську не могла.

-Ви божевільний.

    Провидиця витягнула з кишені телефон, набираючи цифри. Корпус нагрівся і Бель не могла тримати річ у руках. Вона відкинула його подалі.

-Здається, у мене Дежавю. Це щось нагадує мені.

    Максим більше не зволікав. Він накинувся на дівчину з обіймами. Хлопець ніжно притиснув Мерабель до себе й знервовано поцілував. Та все сталося не так як він думав. Бель відштовхнула його. В її голові пурхали знайомі картинки так, ніби метелики давно забутого. Вона нагородила хлопця ляпасом.

-Ти що це виробляєш?

    Бель відчула легкість і упевненість. Так наче проснулася з довгого сну. Хлопець потер щоку. «Невже Ока помилилася»: майнула жахлива думка в його голові. Чи просто тепер він не її кохання? Поцілунок має буди взаємним, а Бель усе забула. Серце хлопця розривалося. Він тепер повністю розгубився. Що йому робити далі? Без неї йому не жити. Кілька хвилин спогади в голові Бель складалися рівненькими пазликами. Тепер вона згадала абсолютно все.

-Де ти так довго був?

-Що?-очі хлопця округлилися. Він дивися на насуплену дівчину й серце тьохнуло. «Згадала чи ні?»: крутилося питання.

-Я майже погодилася вийти заміж за Кевіна. Що б тоді було?

-Він тобі пропозицію зробив?-ревниво закопилив губу король.

    Мерабель притислася до хлопця й всередині потеплішало. Вона згадала за ким тужило її серце. Старе кохання спалахнуло з новою силою, наче пробудилося від сну.

-Для тебе минуло всього лиш два тижні. А для мене рік, тому не скаржся.