Жива чи мертва?

    Бель розбудила служниця. Сьогодні жінка була не такою похмурою як завжди. Вона допомагала Мерабель зібратися, розповідала щось і взагалі намагалася розрадити. Напевно вона знає, що дівчина може померти.

-На Вас чекає наш король та Ольгерд.

-Він теж тут?-стрепенулася Мерабель.

-Вони приїхали на церемонію ще зранку.

    Дівчина швиденько зібралася. Вона не дуже хотіла знову зустрічатися з негативним поглядом Ольгерда, але бажання знову побачити Атею перемогло. Бель побігла коридорами і за мить стояла у великій залі. Данетай рукою запросив Мерабель сісти на місце. Дівчина коротко вклонилася та пройшла на місце біля принцеси. Атея розпливлася в широкій усмішці. Мерабель наткнулась на крижаний погляд Ольгерда. Білий правитель наче хотів пропалити дірку в провидиці. Дівчина гляділа у свою тарілку. Раптом вона вловила на собі ще один погляд. Максим спостерігав за Бель пустими очима. Його сум було одразу помітно. Ніби на хлопця вилили відро холоднючої води. Таяна робила вигляд що все добре, хоча десь глибоко всередині їй було не пособі. Усі розпочали трапезу. Мерабель не витримала й запитала:

-Том помер?

-На щастя, ні,-одразу відповіла Атея, перебивши свого батька,-Він у комі. Стріла не зачепила серця. Ми сподіваємось, що скоро він прокинеться.

-Мерабель, ти готова до балу?-намагалася відійти від жахливої теми Таяна,-Сьогодні ти здійсниш пророцтво.  Яке це відчуття?

-Я нічого не відчуваю. Всередині мене пустка. Я хочу врятувати світ, який зовсім чужий для мене, ціною свого життя.

-Ти закохана?-раптом втрутився Ольгерд. Схоже це питання сильно турбувало його. Король думає, що Мерабель коронує Максима через свої почуття.

-Зовсім ні. Немає такого хлопця який заслуговує моєї любові,-дівчина спеціально відповіла грубо. Вона хотіла щоб Максим розчарувався в ній й облишив думати про щасливий кінець.

    Після її слів Данетай нагородив дівчину суворим і несхвальним поглядом. Усі продовжили їсти. Запала мовчанка, яка затягнулася на довго.

-Я уже наїлася,-Мерабель підвелася зі свого місця і поклонилася,-Мені потрібно готуватися до коронації. Піду вдосконалювати свої сили.

    Похмурий супровід зовсім перебив бажання знаходитись тут. Ніхто заперечувати не став. Максим копирсався виделкою у своїй тарілці. Ольгерд однаково свердлив поглядом провидицю, а Данетай наче літав десь між хмарами. Таяна навіть не глянула на дівчину. Тільки Атея привітно попрощалася з Бель. Невже вона не знає що її подруга може померти?

    Мерабель побрела коридором. Усі кого вона зустрічала наділяли її уважними поглядами та перешіптуваннями. А плітки тут і справді швидко поширюються. Один чоловік вклонився перед провидицею, але та не наділила його увагою. Вона пішла далі не знаючи що робити весь вільний час. «Може сходити на кухню і наїстися, як востаннє? Повеселитися з Карлом і добре потанцювати. Чи краще піти до бібліотеки й прочитати якусь історію?»: роздумувала дівчина. Нічого не лишалося більше. Вибір не великий.

***

    Мерабель стояла перед дзеркалом розглядаючи себе. Світло-фіолетова сукня, чітко підкреслювала тонкий стан. Корсет прикрашали маленьке та сяюче коштовне каміння. Поділ сукні прикривав короткі ноги. На підборах Бель здавалася вищою. Попеласте волосся кучериками спадало на плечі й прикривало тонкі бретельки. Дівчина натягнула прозорі блискучі рукавички, що давали рожевий відтінок. Вона востаннє дивилася на себе у дзеркало. Настав той самий час, коли уже пора здійснити своє пророцтво. Закінчити цю довгу історію.  Хоч дівчина зуміла подружитися з думкою про смерть, але все одно хотіла жити. Тепер вона знає як почуваються люди перед своєю загибеллю. Це жахливо чекати на свій швидкий кінець. Мерабель вдихнула свіжого повітря на повні груди. Вона має поводитись впевнено. Так як належить Великій провидиці з пророцтва. Бель доведе справу до кінця.

    У двері злегка постукали. Мерабель від несподіванки впустила свій амулет. До кімнати пройшла Атея. Дівчина мала жвавий та веселий вигляд.

-Я не очікувала тебе побачити тут і зараз,-Бель підняла прикрасу й начепила на шию. Прозорий камінь одразу увібрав фіолетової фарби.

-Я хотіла побачити тебе. Після коронації ти повернишся в свій світ. Хтозна чи буде у нас нагода побазікати?!

-Як там Іван? Досі зустрічаєшся з ним крадькома?

-Так. Ти ж знаєш, що мій батько не дозволяє мені бачити його.

-Досить уже слухати свого батька,-Мерабель підійшла до дівчини й поклала свої руки на маленькі плечі принцеси,-Ти достатньо доросла щоб приймати самостійні рішення. Не будь його ручним песиком. Годі.

    Атея замовкла. Вона дивилася у бурштинові очі Бель і думала про те як їй не вистачатиме її. Дівчина відступила на кілька кроків від принцеси.

-Нам уже час іти,-кожне слова було для Мерабель важким камінням.

-У мене є дещо для тебе,-зупинила її принцеса.

    Дівчина вийняла руку із-за спини. З долоні звисала червоне намисто Оки. Бель зиркнула на Атею, з широко розплющеними очима. В цей момент наче розум прояснів. Мерабель торкнулася гладенького намиста. До неї ніби повернулася надія.

-Я знайшла це сьогодні у твоїй кімнаті. Мабуть, ти забула його.