Мерабель спустилася на сніданок. Усі чекали тільки на неї. Навіть Максим спустився до сім’ї. Данетай був трохи схвильованим. Мабуть, він відчував що це останній день перебування Мерабель у замку. Завтра увечері вона дістане корону й зникне з цього світу. Таяна зустріла дівчину легкою трохи сумною посмішкою. Усі снідали мовчки. Максим не зводив очей з дівчини. Він ніби хотів щось сказати, але ніяк не наважувався. Король з королевою закінчили трапезу. Данетай вловив красномовні погляди провидиці й сина, якими вони перекидалися цілий сніданок, тому він коротко вклонився й зник. Королева повторила те саме. Коли Мерабель залишилась на одинці з хлопцем, вона відчула незручне мовчання.
-Дякую. Все було смачно,-дівчина підвелась і збиралася покинути залу.
-Що ти робитимеш сьогодні?
-Не знаю. А що роблять люди в останній день свого життя?
-Мабуть, проводять його зі своїм вчителем,-жартома підхопився Макс.
-Що пропонуєш, вчителю?
-Утекти.
Від такої несподіваної пропозиції Мерабель заклякла. Хлопець пропонував їй тікати. Дівчина має довести справу до кінця. Вона давно вирішила це. А що як все буде добре? Може Мерабель зуміє опанувати свої сили?
-Нас знайдуть. Я не хочу тікати.
-Ти можеш померти через якусь дурну корону. Я не можу тебе втратити. Якщо помреш ти той мене на цьому світі не побачать.
-Я твердо вирішила пройти все до кінця. Може, я зумію стримати силу?!
-А що як ні? Якщо ти вирішила йти на смерть, то краще б не рятувала мене.
-Давай проїдимось верхи,-запропонувала Мерабель. Вона відчувала як сльози навертаються на очі. Щоб хоч якось відвернути себе від сумної розмови, вона вирішила трохи розважитись на останок.
-Вперед.
Вони стояла перед конюхом, що тримав в руках віжки двох білих молодих коней. Тварини спокійно дивилися на Мерабель своїм гордим поглядом. Максим допоміг дівчині залізти, а потім сам заскочив на свого друга. Бель вдарила тварину в боки і та побігла до річки. Легкий вітерець грався волоссям, ніби намагався розрадити. Дівчина відчувала спокій. Здається, вона уже змирилася з думкою про скору смерть, але коли на носі останній день все ж таки не хочеться так рано іти з життя. Мерабель на хвилину згадала пропозицію Максима, але одразу відкинула погані думки. Якщо пророцтво каже, що вона має витягнути корону з минулого, отже, від цього не втекти. Така її доля. Вона має прийняти це. Ока говорила, що Максим той хто не забуде її. Що вона мала на увазі? Можливо, після смерті Мерабель він буде дуже сильно тужити, все життя згадуючи про неї. Шкода, що Мерабель не дізнається що буде далі. Максим зупинив свого коня біля води. Тварина намагалася втамувати спрагу. Хлопець легко зістрибнув та зняв Мерабель.
-Ти точно впевнена у тому що хочеш довести справу до кінця?
-Саме так роблять шерифи,-усміхнулася Мерабель,-Хоч трохи я побула ним.
Вона нахилилася й провела рукою по воді. Спокійна річка одразу вкрилася маленькими хвильками. Хлопець присів поруч. Він дивився на усміхнена обличчя дівчини й не розумів як вона залишається такою щасливою.
-Я кохаю тебе. І обіцяю що з Атеєю не одружусь.
-Не треба давати такі обіцянки. Я помру. Ти можеш далі жити своїм звичайним життям.
-Ти моє життя.
Ці слова вдарили Мерабель у саме серце. Вона підсунулась ближче до хлопця. Якщо це її останній день, то нехай вона зараз буде щасливою. Дівчина нахилилася і провела рукою по щоці хлопця. Максим схопив дівчину за талію, ці обійми були міцними та щирими. Вони зійшлися в п’янкому поцілунку, який тривав довго. Один із коней заіржав. Мерабель відскочила від хлопця, одразу підвівшись на ноги. В думках вона промовляла: «Кого мені коронувати? Я не можу правити цим світом. Мені потрібно жити своїм життям чи померти. Що як я короную Івана? Тоді Атея зможе вийти за нього. Навряд чи хлопчина захоче знищити чорних чаклунів. Правителі минулого, дайте ж мені хоч якийсь знак.».
-Ти в порядку. Здається, кінь злякався риби яка луснула хвостом об воду.
-Я не мала тебе цілувати.
-Не кажи так. Тепер я точно знаю, що ти кохаєш мене, чи не так?
Останнього запитання Мерабель не чула. Дівчина зачаровано дивилася на шию хлопця, з якої звисав амулет. Вона поглянула на свою прикрасу яка виблискувала фіолетовим кольором. Бель стисла свій оберіг в долоні. Невже те, що вона зараз бачить це знак правителів минулого? Що як вона помиляється? Якщо Мерабель зробить неправильний вибір то світ буде знищений. Вона не хотіла щоб почалась велика війна, хоч і вважала що її уникнути неможливо. Просто потрібен правитель який зможе вивести усіх чаклунів живими.
-Що з тобою, мила. Таке відчуття, що ти привида побачила.
-Поглянь на свій амулет.
-З ним щось не так.
Хлопець зняв прикрасу з шиї. Він ошелешено зиркав на оберіг. Максим переводив погляд з прикраси на дівчину й навпаки.
-Це не моїх рук справа. Мені казали що амулет показує нашу сутність. Схоже що у тебе вона чорно-біла.
Прикраса на долоні хлопця, виблискувала двома кольорами. Камінь увібрав в себе половину чорної фарби, а іншу половину білої. Максим з острахом спостерігав як камінь робиться прозорим. Він знову надягнув прикрасу, але нічого не змінилося. Амулет знову набув чорно-білого блиску.