Бал чорних чаклунів

    За дверима хтось метушився. Бель позіхнула й перевернула на інший бік. З вікна долинули гучні крики людей на площі, що перепліталися з торохтінням, стуком і різкими запахами. Дівчина роздратовано накрила голову ковдрою. Біль який вчора огортав долоні несподівано вщух. Залишились тільки невеличкі подряпини. Ліки, які учора приніс Максим, впорались з своєю роботою.

    У двері раптово хтось постукав. Мерабель застогнала й з нехотя піднялася з ліжка. У голові запаморочилось так, ніби вона весь вечір гуляла на вечірці. Пролунало знову три чітких удари, які розлились кімнатою. Бель поволі визирнула назовні. Перед нею постала похмура жінка. Маленьке біляве личко прикрашало невдоволення. Її зелені оченята уважно оглянули заспану Мерабель. Служниця поважно прослизнула в середину. Її руді кучері були міцно зв’язані резинкою в хвіст і тільки кілька неслухняних прядок вибивалися, спадаючи на обличчя. Вона розправила білий фартушок і заламала руки на грудях не зводячи очей з провидиці.

-Привіт,-Мерабель коротко вклонилася.

-Тебе чекають на сніданок,-гордовито мовила служниця.

-Я туди не піду.

-Чому?- незнайомка наполягала.

-Апетиту немає.

-Тоді що мені передати королю?-розгубилася служниця.

-Так і передайте.

    Рудоволоса жінка вклонилася й зникла в коридорі. Мерабель відчула як ранковий вітер залетів до кімнати і спиною пробігли приємні мурашки. Дівчина поглянула на шафу з якої й досі стирчав краєчок блакитної сукні. Вона витягнула одіж і розклала акуратно на ліжку. Потім зачинила міцно вікно. Не ходити ж їй у нічній сорочці.  

    Вона довго гляділа на сукню думаючи про те, що їй робити далі. Їй не дуже хотілося перебувати тут. Вона не хотіла бачитись з Максимом, хоч сильно його кохала. Мерабель знала, що він заручений і від цього їй ставало тільки гірше. Вона відчула як долоні почали пашіти. Дівчина розтерла їх, проте краще не стало. Несподівано на одній з долонь спалахнув маленький вогник. Мерабель швидко й різко спробувала струсити його. Вона впала на підлогу підгорнувши ноги під себе, в думках благаючи щоб все скінчилося. На щастя дівчина не відчувала як полум’я обпікає шкіру, але після того як вогонь розчинився на долонях залишився чорний слід. Бель витерла долоні об свою нічну сорочку.

    До кімнати тихо постукали. Мерабель насторожено підійшла ближче до дверей. Дівчина одразу зрозуміла, що це не служниця, яка приходила вранці. Жінка стукали три чітких рази.

-Це я,-пролунав голос Максима і провидиця видихнула з полегшенням.

-Іди геть.

-Я приніс тобі сніданок.

    Живіт Мерабель пронизливо забурчав. Дівчина трохи подумали і все ж таки вирішила, що вона сьогодні їсти не буде.

-Я не голодна,-пирхнула Мерабель за дверима.

-Тобі потрібно щось з’їсти. Впусти мене,-принц спохмурнів.

-Я сказала, що мені нічого не потрібно,-наполягала Бель.

-Проте мені треба з тобою поговорити,-пролунав басовитий голос Данетая.

    Мерабель здригнулася й одразу відімкнула двері. До кімнати пройшов король залишивши сина у коридорі. Він міцно зачинив за собою двері. Мерабель винувато глянула на Данетая та забрала з його рук тарілку з сніданком.

-Ти мене розчарувала, коли відмовилась від сніданку.

-Я не хотіла спускатися не через Вас…-заторохтіла дівчина.

-Все зрозуміло. Ти не хочеш бачити мого сина.

    Мерабель зашарілася. Вона відчула як тілом знову розлилось тепло, тому прочинила вікно навстіж.

-Ти не можеш кохати його,-король уважно спостерігав за кожним кроком дівчини,-Сподіваюся ти розумієш, що ви з різних світів?!

-Не хвилюйтеся.

-Сьогодні у вечері буде бал на твою честь. Усі чорні чаклуни прибудуть щоб побачити тебе. Думаю на бал ти спустишся,-король скоса глянув на зовнішній вигляд дівчини й продовжив,-Раджу перевдягнутися. Скоро прийде твій вчитель.

-Знову навчання,-проскімлила Мерабель коли Данетай вийшов з кімнати.

    Вона швидко вдягнулася й поглянула на себе у дзеркало, яке висіло на стіні обрамлене в золото.  Білий корсет сукні був прикрашений легким срібним візерунком, а довга спідниця мала яскравий блакитний колір. Внизу нашиті чорні рюші. Мерабель зібрала волосся в пучок та надягнула підбори. Дівчина виглядала як справжня леді.

    У двері постукали. Сьогодні цей звук починав дратувати провидицю. Вона схвильовано підійшла до дверей поправляючи волосся. Дівчині було цікаво хто стане її вчителем. Вона повільно прочинила двері начепивши на обличчя радісну посмішку.

-Привіт,-на порозі постав Максим з великою чорною книгою в руках.

    Бель одразу спохмурніла.

-Я чекаю на вчителя.

-Він перед тобою,-граційно вклонився хлопець.

-Тоді я попрошу в короля іншого вчителя для мене.

-Навіщо? Я обіцяю, що буду тримати дистанцію,-хлопець невинно підняв руки вгору.

    Мерабель насправді зраділа, що Максим буде навчати її, але все одно не хотіла показати своє задоволення. Вона склала руки на грудях і всілася за стіл.