Несподівані гості

    Мерабель спустилась на сніданок. Після вчорашнього залишилась неприємна головна біль та поганий настрій. Служниці принесли дівчині розкішну довгу сукню. Одна з них повідомила, що у них сьогодні гості. Дівчина спускалася сходами й не могла збагнути хто міг приїхати. Можливо, Ольгерд запросив когось із великих чаклунів? Зайшовши у зал Мерабель поклонилася, хоч її здивування було дуже помітним.

-Привіт,-Данетай поважно поклонився.

-Присідай,-запросив білий правитель, який тримався досить спокійно.

-Познайомся це моя дружина Таяна.

-Рада нарешті познайомитись з Вами.

-Ми вирішили провідати тебе. Сподіваємось що ти не проти,-тоненьким голосом мовила жінка.

-Звісно ні.

    Мерабель помітила, що Атея не прийшла. Можливо принцеса ображається на дівчину, а можливо пішла прогулятися зі своїм нареченим. Хоча Ольгерд міг знову їй пригрозити.

-Як тобі тут живеться, люба?-несподівано запитала королева.

-Добре,-відказала засмучена Мерабель під пильним поглядом Ольгерда.

-Як проходять уроки?-розпитував Данетай.

-Чудово,-наче робот відповідала Мерабель. Склалося відчуття, що дівчина приготувалася. Її відповіді легко спурхували з вуст.

    Принесли їжу. На кілька хвилин всі замовкли. Дівчина була спантеличена таким раптовим візитом чорного короля.

-Скоро Мерабель пройде фінальний тест, який покаже на що вона здатна.

    У дівчини не було жодного бажання щось розпитувати, хоч її дуже цікавив це тест. Що вони збираються перевіряти? Мерабель вловила сердитий погляд Ольгерда, який наче наказував мовчати про вчорашнє. Вона намагалася уникати зорового контакту з Ольгердом і поводилась так, наче усе іде за планом.

-Розкажи щось про себе,-попрохала Таяна.

-Розповідати нічого. Я виросла в сиротинці. Усі ці роки жила з своїм прокляття, а як виявилось що могла його контролювати. Ще я зрозуміла одну річ.

-Яку?-поцікавився Данетай.

-Що я стала Вам потрібна тільки тоді коли згадали про корону. Раніше про бідну сироту з особливою силою ніхто й не думав. Я стільки років боялася доторкнутися хоча б до когось. А виявляється рішення цієї проблеми є. У Вашому світі я дізналася, що навіть у білого чаклуна може бути чорна середина.

    Усі заклякли. Мерабель закінчила свою промову на дуже несподіваних словах. Вони різали слух усім присутнім. Данетай крадькома зиркнув на Ольгерда, що сидів з кам’яним виразом обличчя, ніби не розумів про що ідеться. На мить здалося, що Таяна хотіла спитати про що мова, але одразу перервала себе й склала руки на колінах.

-Мерабель, ми у будь-який момент готові до твого приходу. Якщо ти вирішиш переїхати до нас раніше ми не проти,-невимушено проказав Данетай.

-Вона ж сказала що все добре,-не витримав Ольгерд.

-Ми мабуть уже підемо,-пояснила чорна королева.

-Дякую за візит,-вклонився Ольгерд.

-Проведеш нас?-запитав Данетай звертаючись до Мерабель. Дівчина одразу зрозуміла про що у неї зараз будуть питати.

    Вона підвелась і вийшла в коридор. Спочатку Таяна і її чоловік просто обмінювались поглядами, але коли усі вони дійшли до воріт король мовив:

-Ми відчуваємо що тут щось не так. Ольгерд ображає тебе?

-Ні,-твердо відказала Мерабель. Дівчина намагалася стримати сльози які просто наверталися на очі.  Щось підказувало їй, що Данетаю розповів про все Максим. Невже цей хлопець чорний чаклун? Проте з іншого боку, якби він ним був, то не допомагав би, чи не так?

-Якщо він погрожує тобі ти тільки скажи,-пояснювала Таяна.

-У мене все добре. Дякую що провідали.

    Дівчина кинулась бігти площею. Вона вправно оминала прилавки, які були розкидані по всій території. На прощання вона помахала рукою, щоб все здавалося ідеальним.  Мерабель не хотіла нічого розповідати Данетаю. Просто не бажала. Вона подумала про те, що може виникнути конфлікт, війна чи Ольгерд просто вб’є її. Дівчина згадала про те як розбила вазу з квітами і те як викликала хвилю води. Мерабель не розуміла кого боїться більше себе чи білого короля. Ще ніколи вона не почувалась такою безпомічною. Мерабель подумала про те, якби їй жилося у чорному замку.  Часу залишилось не багато, всього 3 дні. Скоро вона покини стіни цієї білої клітки. Дівчина сподівалася, що після переїзду у неї буде більше свободи. В середині на Мерабель уже чекав Ольгерд.

-Сподіваюся ти нічого зайвого не бовкнула.

-Не хвилюйтесь.

-Тобі хтось допомагає. Я хочу знати хто це?

-Я сама по собі. Нікого в цьому світі не знаю.

-Не розказуй казки. Ти пам’ятаєш, що було вчора?

-Таке не забудеш,-обурилась дівчина,-Тільки я говорю правду.

-Хтось підсипав снодійне Тому. Не змушуй мене вжити крайніх заходів.

-Я не винна у тому, що ваш вартовий чи вчитель заснув. Я й заплуталась хто він.

-Моя права рука,-пояснив король.