Урок перший

    Вранці в кімнату Мерабель завітали дві служниці. Дівчата штовхали провидицю в бік, а та в свою чергу відвернулася від них. Мерабель з нехотя розплющила одне око, потираючи носика. Служниці принесли легку блакитну, проте довгу сукню й взуття.

-Знову підбори?

-Вас уже чекають за сніданком.

    Від зачіски Мерабель відмовилась. Вона залишила своє волосся розпущеним. Так дівчина відчувала себе вільною робити те що захоче, а не то що їй скажуть. Відмовившись від зачіски, вона влаштувала маленький бунт. Служниці провели Мерабель до зали в якій стояв широкий стіл. Дівчина поклонилася та привіталася з королем і принцесою. Вона вмостилася навпроти Атеї. Молодий хлопчина в камзолі кольору молока, приніс три страви й поставив перед ними. Інший розлив напої.

-Я вимагаю пояснень,-серйозно мовив Ольгерд.

-Ми ж нічого не зробили поганого, тату,-тихо мовила Атея,-Це були просто танці.

-Мерабель, ти сказала що погано почуваєш себе, а натомість витанцьовувала з прислугою.

-На святі було нудно. Ми трохи розважились, от і все.

-Щоб більше такого не було,-король виглядав вкрай серйозним та невдоволеним. Його брови насупились, а руки стислися в кулаки.

-Добре, тату.

    Сніданок минув у повній тиші. Мерабель їла неквапливо. Вона гляділа на засмучену Атею, яка опустила голову й жувала шмат м’яса. Провидиця почувалася винною. Все ж таки це вона затягнула принцесу в танці. Тепер смак вишневого соку здавався Мерабель гіркою водою. Після того як всі наїлися Ольгерд мовив:

-Атея можеш починати готуватися до уроку з верхової їзди.

-Гаразд,-принцеса підвелась і пішла геть, навіть не глянувши на подругу.

-Круто. Можна подивитися?-підскочила Мерабель.

-Ні. Іди до кімнати. Скоро прийде твій вчитель.

-Я ж тільки одним оком зиркну. У мене небуло в дитинстві коней. Але я б дуже хотіла спробувати…

-Роби що тобі скажуть. Іди у свою кімнату і чекай на вчителя.

-Зануда,-пробубніла стиха дівчина й пошвендяла назад у свою кімнату, яка тепер здавалася їй кліткою.

    Мерабель зайшла всередину. Чому король так розлютився? Вони просто по танцювали учора в вечері. Нічого ж не сталося. Вона глянула у вікно. Люди метушилися на задньому дворі. Високий чолов’яга привіз борошно у великих мішках, що зав’язувались на чотири вузли. Молоді кухарі взялись заносити продукти. Жінки бігали з корзинками, які були накриті хустинками. Їхній вміст так і залишився для Мерабель загадкою. Вона могла тільки здогадуватись. Можливо, жінки ходила на ринок і купили їжу або інші потрібні їм речі. Русявий чоловік підмітав двір. Мерабель думала що в чарівному світі має відбуватись щось неймовірне, але схоже що помилялася. Життя цих людей плинуло буденно. Ніхто навіть не скористався своєю магією. Чому? Вона очікувала, що зараз у небі будуть ширти дракони, а чаклуни своєю магією зводитимуть гори, ліси або ще щось магічне. В двері постукали, перебивши мрійливий стан Мерабель.

-Заходьте,-знуджено мовила дівчина.

    За мить на порозі кімнати стовбичив високий, широкоплечий чоловік. Він натягнув свої смішні квадратні окуляри і уважно роздивився Мерабель. Його волосся акуратно зачесане, а сорочка заправлена в джинси. Одразу видно що буде нудно. Він потер шию, помітивши те як Мерабель розглядає його.

-Мене звати Том. Я Ваш вчитель.

-Я Мерабель,-дівчина простягнула руку для вітання.

-Я думаю що не варто,-чоловік відступив крок назад.

-Отже Вам є що приховувати,-хитро вишкірилась Мерабель. Ця людина не дуже подобалась їй. Вона з обережністю ставилась до вчителя і намагалася покепкувати над ним. Можливо, таким чином вона хотіла захиститися. В його компанії дівчина почувалася незручно.

-Давайте розпочнем урок.

    Мерабель всілася на диванчику, закинувши ногу на ногу. Вона уважно спостерігала за кожним рухом вчителя. Том сів на стілець навпроти дівчини. Він відчинив товсту сіру книгу, яка була трохи потріпаною.

-Розпочнемо із вступу. Сила провидиці дуже важлива для населення. Такі люди можуть попередити про небезпеку і не тільки. Вони здатні побачити найтемніше минуле.

    Мерабель слухала нудний текст годину. Вона підперла свою голову рукою. Її погляд був спрямований кудись в стіну, ніби вона й не намагалася слухати. Дівчина не розуміла навіщо їй знати стільки всього про своє прокляття. Це точно не допоможе Мерабель контролювати свої сили. Вона знає на що здатна. Раптом в її думках вигулькнув яскравий спогад. Мерабель згадала як тікала у своєму видінні від Майка. Долоня неприємно засвербіла.  Її думки літали десь високо. Вона не одразу зрозуміла що до неї звертаються.

-Мерабель, ти мене чула?

-Звичай,-спокійно відповіла вона.

-То що я сказав?

-Щось про провидицю?

-Будь уважнішою. Зараз ми перейдем до практики.

-Нарешті,-Мерабель випрямила спину і склала руки на колінах,-Що мені потрібно робити?

-Перш за все медитація. Це допоможе тобі сконцентрувати енергію тільки на собі.