ГЛАВА 13: СПОГАДИ МИНУЛОГО ВОГНЮ

Темрява поглинула їх — не страшна, а тиха. Вона була м’якою, мов тканина старого спогаду.
Коли Юна відкрила очі, перед нею був світ… якого не існувало вже тисячі років.

    Це було до всього. До демонів. До людей. До Пекла й Раю.


---

    Світ до кінця

Юна стояла серед величезного міста з кришталевими вежами, які виростали зі світла. У повітрі пахло квітами, яких вона ніколи не бачила, але їхній аромат був знайомим, як дитинство.

— Це було тут, — сказав Гувон. — Тут усе почалося.
— Що?..
— Перший вогонь. Перша війна. І… перше кохання.


---

   Спогад, що не належить тобі

Вона побачила себе.

Але це була не вона.
Це було її обличчя, але інше тіло. Інша мова. Інша епоха.
Її інше "я" стояло на високому троні — вогняному, прекрасному й самотньому.

Поруч — він.
Гувон. Але молодший. Зліший.
З очима, що палали, як сонце, що помирає.

— Ми не повинні були кохати, — прошепотіло її минуле "я".
— Але ми кохали, — відповів той Гувон, — і тому світ загинув.


---

   Прокляття кохання

Їхнє кохання принесло рівновагу… і загибель.
Юна зрозуміла: кожне її переродження — це спроба Всесвіту виправити помилку.
Але серце не можна переписати.

— У кожному житті я знаходив тебе, — сказав Гувон. — І в кожному втрачав.
— А в цьому? — запитала Юна.
— Якщо ми переможемо, — його голос затремтів, — я не встигну знову тебе втратити.


---

   Пророцтво минулого

На небі з’явився напис з полум’я.
Давня мова, яку вона раптом розуміла:

> "Той, хто носить Вогонь Серця, згорить, але освітить шлях."



Юна схопилася за груди. Там — жар. Ніби хтось запалив полум’я просто в її душі.


---

  Назад у реальність

Коли вони повернулися у свій світ — небо вже було розірване. Сок’джін стояв серед руїн.
Нара стояла зі сльозами. Позаду — сотні людей, дивних істот, тих, хто вижив.

— Що ми робимо? — запитала Юна.
Гувон подивився на неї.

— Вперше за всі життя — ми не тікаємо.