ГЛАВА 12: ТІ, ХТО БУВ ДО СВІТЛА

Коли світло Серця Першого Вогню згасло, Юна впала на коліна. Повітря було важке, а небо — розколоте.
Вона підняла погляд і побачила, що Пекло більше не було під землею. Воно прорвалося… сюди.

— Ми щось зламали, — прошепотав Гувон.
— Ні, — відповіла Юна. — Ми щось розбудили.


---

   Врата між світами

Сок’джін стояв мовчки. Його очі сяяли. Він щось відчував. І раптом…
— Вони йдуть, — сказав він. — Ті, хто був до світла. До нас. До демонів.

З неба спустилася тінь. Не летіла, не падала — просто була. Висока, в темному одязі, з обличчям, прихованим маскою.

— Ви зруйнували баланс, — пролунав голос, як дзвін із глибини. — Тепер все живе відповість.


---

   Пророцтво про останній вогонь

Юна стояла між двома стихіями — магією Гувона і старою силою з інших світів. І саме вона стала точкою рівноваги.

— Ти носиш знак… — темна істота вказала на її долоню.

На шкірі Юни з’явилося клеймо — вогняна лінія у формі змії, що згортається в серце.

— Що це означає? — запитала вона.
— Ти — ключ. Ти остання іскра.

І якщо її вогонь згасне — усі світи впадуть.


---

   Довіритись демону

Гувон побачив, як ті істоти наближаються. Їх було троє: один у чорному, другий у сріблі, третій — повністю прозорий, наче зроблений зі скла.

— Ми не переможемо їх силою, — сказав він. — Але ми можемо виграти час.

Він стиснув руку Юни.

— Якщо довіришся мені… я покажу тобі інше Пекло. Те, що я ховав навіть від себе.

Він відкрив портал. І в мить, коли стародавні істоти торкнулися землі — вони зникли в блискавці темного вогню.