Під ногами — попіл. У повітрі — запах гару і старої магії. Юна, Гувон і Сок’джін стояли перед величезними дверима, вирізьбленими з чорного каменю. Це були Ворота Пекла.
— Назад шляху не буде, — попередив Сок’джін.
— Я й не шукала шляху назад, — відповіла Юна. В її очах горів вогонь впевненості.
---
Вогняна стежка
Ворота відкрилися зі скрипом, і перед ними з’явилася вузька дорога, що вела крізь море лави.
Пекло не було тим, що уявляють люди — не просто вогонь і крики. Тут було… все забуте, все втрачене.
Тіні минулого йшли за ними.
— Це вони… — Юна стишила голос. — Це душі тих, кого я не змогла врятувати?
— Або… кого ти зрадила, — сказав голос із темряви.
Перед нею з’явилася фігура… точна копія Юни.
— Я — та, ким ти могла бути. Ти вже раз знищила світ. І ти зробиш це знову.
---
Гувон і його серце
Гувон почав втрачати себе. Його очі почорніли, шкіра почала світитися червоними лініями.
— Юно… тримайся від мене подалі…
— Ні! — вона кинулась до нього. — Я обіцяла бути з тобою навіть у вогні!
Вона торкнулась його руки — і вперше доторкнулась до справжнього Гувона. Теплого, живого… людяного.
Десь усередині нього ще жевріло світло.
— Я ще тут, — прошепотів він. — Я з тобою.
---
Серце Першого Вогню
На вершині зруйнованого трону стояло те, заради чого вони прийшли — Серце Першого Вогню. Крихітна куля світла, що пульсувала життям і смертю.
— Хто торкнеться його, той згорить, — сказав Сок’джін. — Але той самий і зможе перезаписати долю світу.
Юна поглянула на Гувона.
— Якщо ти це зробиш — ти можеш втратити себе.
— Якщо я це зроблю — світ не витримає. Ти — наш останній шанс.
Вона торкнулась Серця.
---
Вибух істини
Світло залило все. Юна бачила фрагменти тисяч світів. У кожному з них вона кохала Гувона.
І в кожному — їх кохання або рятувало, або руйнувало світ.
Але цього разу… вона вибрала не жертву, не втечу, а боротьбу.