ГЛАВА 9: ТІНІ СЕРЦЯ

Юна стояла над тілом Гувона. Він був живий — але ледве. Його шкіра обвуглена, на губах кров, очі напівзаплющені.

— Не залишай мене… — прошепотіла вона, притискаючи його до себе.

— Не збираюсь, — прошепотів він у відповідь. — Але… тепер усе зміниться.


---

   Схід сонця, що не гріє

Наступного ранку небо лишалося сірим. Сонце пробивалося крізь хмари, але не приносило тепла.

Ріна прийшла першою. Вона стояла мовчки, подивившись на Гувона. Її очі блищали.

— Він врятував тебе, так?
— Він… завжди це робить.

— А хто врятує його?

Юна не знала, що відповісти. Її серце розривалось.

Раптом до них наблизився хлопець — незнайомець. Його очі були сірі, як попіл. Він тримав у руках дерев’яну коробочку.

— Мене звати Сок’джін, — сказав він. — Я шукав тебе, Юно.

— Звідки ти знаєш моє ім’я?

— Тому що… я знаю, ким ти була в іншому житті.


---

   Таємниця перевтілення

Сок’джін був не просто людиною.
Колись, у світі до Апокаліпсису, він був провидцем. Він бачив нитки долі — і бачив Юну. Але не таку, як зараз.

— Ти була зіркою, що впала з неба.
— І кожне твоє народження — це вибух.
— Але тепер ти маєш силу зруйнувати чи відновити світ.

— Чому саме я?! — закричала Юна.
— Чому все на мені?

Сок’джін подивився на неї довго. А потім сказав:

— Бо ти пам’ятаєш вогонь.
— Бо ти вже вмирала.
— І знову повернулась.


---

   Печать у серці

Гувон прокинувся серед ночі. Він відчував щось… змінене.

Його рука дрижала. На грудях — клеймо. Печать Син’о.

— Він поставив мітку, — пробурмотів він. — Тепер я зв’язаний… із Пеклом.
— Якщо я залишусь поряд із нею — вона загине.

Юна наблизилась, коли він намагався піти.
— Не смій… не смій тікати.
— Якщо це твоя доля — я піду з тобою.

Гувон усміхнувся. Сумно. Ніжно.

— Якщо ти підеш зі мною… тебе теж поглине темрява.

— Тоді я знайду світло в тобі.


---

   Темні новини

Ріна і Сок’джін повертаються з поселення. Вони приносять тривожну звістку:

— Люди з "Купола" знають про тебе, Юно.
— Вони вважають тебе небезпекою.
— Вони… хочуть тебе знищити.

Юна не відводить погляду.

— Нехай приходять.
— Я більше не боюсь.