ГЛАВА 8: ВОГОНЬ, ЩО ПАЛИТЬ ВСЕ

Ніч була тиха. Надто тиха.
Навіть вітер, здавалося, боявся порушити тишу, що опустилась над поселенням.

Юна сиділа біля вогнища. Її долоня ще зберігала тепло того сну, де була Ріна.
Сон здавався занадто реальним, щоб бути просто сном.

— Ти відчуваєш його? — тихо запитала вона.
Гувон стояв трохи осторонь, дивився в темряву.

— Так, — відповів він. — Він близько. Син’о.
— І він знає, що ти почала пробуджуватись.

Юна вперше усвідомила, що щось усередині неї змінюється. Її шкіра ніби вібрує. Її дотик — тепліший, ніж повинен.
І щоразу, коли вона згадує біль — повітря навколо стає гарячішим.


---

   Полум’я, яке виривається

Коли один з мешканців поселення намагається наблизитись до неї з ножем —
— він не встигає доторкнутися.

Вогонь виривається з Юни інстинктивно. Її очі — золото-червоні.
Чоловік падає на землю, не обпалений тілом, але в очах його — безумство і страх.

— Це не просто сила, — каже Гувон. — Це… кара.

Юна біжить. Вона боїться самої себе.


---

   Зізнання

Вночі вона стоїть на даху занедбаної будівлі, дивиться на темне місто.
Поруч — Гувон. Він мовчить. Довго. А потім:

— Я бачив тебе раніше.
— До того, як світ згас.
— У пророчому сні.
— Ти горіла. І з того вогню народився новий світ. Але перед тим… усе зруйнувалося.

Юна опускає очі.

— Я не хочу бути руйнуванням. Я не хочу бути кінцем…

Гувон підходить ближче. Він торкається її руки.

— Ти — не кінець. Ти — вибір.
— Але якщо вибереш любов… вона може згоріти.

Юна тремтить.

— А якщо я виберу тебе?

Він мовчить. Але його очі — болючі.
— Тоді я згорю разом із тобою.


---
 

   Сутичка

Раптом простір навколо розривається.
З’являється Син’о. Його крила — розгорнуті. Його обличчя спокійне.

— Вона вже майже готова, — каже він. — Віддай мені її, демон.
— І, можливо, я залишу тобі життя.

Гувон вишкірився:

— Іди в пекло.

Син’о лише сміється.

— Ми обидва з пекла. Але тільки я не забув, ким був.

Він вдаряє. Світ розривається. Вогонь проти темряви.

Юна кричить — і тоді її тіло світиться.
Вона підіймається в повітря.
Її очі палають.

— Не чіпай його! — і з її серця виривається стовп вогню.

Син’о відкидає.
Гувон… падає на коліна. Його тіло опалене. Він посміхається.

— Ти… пробудилась.